Поняття позовної давності міститься у Цивільному кодексі України (далі — ЦКУ), відповідно до якого це строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу (ст. 256 ЦКУ)
Позовна давність у законодавстві
Позовна давність застосовується для захисту не будь-яких порушених (оспорюваних, не визнаних) прав особи, а лише цивільних, і регулюється ЦКУ (хоча й не тільки), а не процесуальними кодексами. Водночас норми про позовну давність містяться в інших кодексах і законах, наприклад: у Сімейному кодексі України (далі — СКУ), Господарському кодексі України (далі — ГКУ), Бюджетному кодексі України (далі — БКУ), Податковому кодексі України (далі — ПКУ), а також у Законі України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19.05.2011 р. № 3390-VI і Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02. 2006 р. № 3477-IV.
Норми про позовну давність можуть міститися й у міжнародних договорах, міжнародних актах, до яких приєдналася Україна. Зокрема, у спорах, пов’язаних із міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред’явлення позовів і строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 6 ст. 315 ГКУ). Використовується також Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів.
Важливо пам’ятати, що норми про позовну давність як строк захисту саме прав суб’єктів цивільних правовідносин (тобто осіб приватного права) не можуть регулюватися публічними законами.
Наприклад, у ч. 9 ст.ст. 17, 50 БКУ вказується, що позовна давність не поширюється на вимоги щодо погашення простроченої заборгованості суб’єкта господарювання перед державою (АРК або територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою чи під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом із бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) і пеню).
ПКУ також не регулює позовної давності, а ті його норми, у яких згадується про неї, ураховують для оподаткування зазвичай закінчення позовної давності. Так, у ст. 14.1.11 ПКУ надано визначення безнадійної заборгованості, під якою законодавець розуміє заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності. У пп. 164.2.7 ПКУ передбачається, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка становить понад 960 грн 50 коп. У пп. 14.1.257 ПКУ розкривається поняття фінансової допомоги, зокрема як суми заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, не стягненої по закінченню строку позовної давності.
У період із 01.01.2019 по 30.06.2019 розмір місячного прожиткового мінімуму становить 1921 грн, відповідно, 50% місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, дорівнює 960 грн 50 коп.
У ПКУ також ідеться про відновлення списаної заборгованості фізичної особи, яку в судовому порядку визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, але яка згодом з’явилася, і стягнення такої заборгованості в загальному порядку з дотриманням строків позовної давності, починаючи з дня відновлення такого податкового боргу (ст. 101.3 ПКУ).