Норми витрат палива для автомобілів затверджені наказом Мінтрансу від 10.02.1998 р. № 43. Однак, зважаючи на те що цей документ не зареєстрований у Мін’юсті, часто-густо виникає запитання щодо необхідності його застосування. Питання ненове, але дискусії не стихають і досі

Норми витрат палива на автомобільному транспорті затверджені наказом Мінтрансу від 10.02.1998 р. № 43 (даліНаказ № 43). Як прописано в преамбулі (розділ «Загальні положення») Наказу № 43, ці норми призначені для планування потреб підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах (далі — ПММ) і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива.

Принагідно завважимо: Наказ № 43 не зареєстрований у Міністерстві юстиції України.

Нагадаємо

Держреєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду, якщо в них є одна чи більше норм, які:

  • зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті й інші права, свободи та законні інтереси громадян, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
  • мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 р. № 731, далі — Положення № 731).

Водночас Наказ № 43 є актом нормативно-технічного характеру та згідно з пп. «е» п. 5 Положення № 731 державній реєстрації в Мін’юсті НЕ підлягає, тож є діючим без такої. Це прямо зазначено в листі Міністерства юстиції України від 28.02.2014 р. № 1112-0-4-14/10.1 та підтверджується Мінінфраструктури в листах від 17.02.2014 р. № 1545/25/10-14, від 13.03.2014 р. № 2534/25/10-14.

На замітку!

Згідно з пп. «е» п. 5 Положення № 731, на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз’яснювального й інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз’яснення, у т.ч. податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми та правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у т.ч. щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних й ін.).

Як на нас, оскільки Наказ № 43 не був поданий на реєстрацію в Мін’юсті, сміливо можна стверджувати, що він не є нормативно-правовим актом, який поширюється на ВСІ без винятків підприємства, що використовують автомобілі. До слова: про те, що Наказ № 43 має рекомендаційний характер, свого часу зазначало й ГоловКРУ в листі від 11.08.2010 р. № 02-14/1232.

Однак, на жаль, більшість державних органів усіляко натякають на необхідність застосування Наказу № 43.

Так, Держадміністрація автомобільного транспорту в листі від 12.08.2009 р. № 3623-21/07/19-09 указувала, що Наказ № 43 призначений для підприємств, організацій і установ (юридичних осіб) різних форм власності, які діють на території України й експлуатують автомобілі. Та й Мініфраструктури у згадуваному вище листі від 17.02.2014 р. № 1545/25/10-14 з-поміж іншого завважувало, що Наказ № 43 застосовують, зокрема, суб’єкти господарювання незалежно від форми власності. Аналогічно у свіжішому листі від 21.02.2017 р. № 1441/18/10-17 Мінінфраструктури прописало:

«…вважаємо, що списання палива і мастильних матеріалів дорожнім транспортом суб’єктів господарювання незалежно від відомчої підпорядкованості, форми власності або форми оподаткування доцільно здійснювати відповідно до Норм за єдиною прозорою системою».

І в тому ж листі зазначено:

«…вважаємо за доцільне підтримати вимоги органів Державної фіскальної служби України щодо обов’язковості списання витрат палива і мастильних матеріалів дорожнім транспортом, а також здійснення контролю правильності та обґрунтованості цих розрахунків суб’єктами господарювання незалежно від відомчої підпорядкованості, форми власності або форми оподаткування за єдиною прозорою системою, що досягається завдяки застосуванню Норм».

До речі, з останньої цитати чітко вбачається позиція ДФС із цього питання: Наказ № 43 застосовувати обов’язково. Про це також свідчить численна судова практика.

Щоправда, нині спорів між контролерами та суб’єктами господарювання із цього питання поменшало. Так, якщо раніше податківці були проти включення до податкових витрат вартості палива, витраченого понад норми, установлені Наказом № 43 (під час обчислення податку на прибуток), то наразі їхня позиція змінилася. Зокрема в листі від 20.01.2017 р. № 1186/6/99-99-15-02-02-15 ДФС наголосила:

«Таким чином, витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів враховуються при визначенні фінансового результату до оподаткування згідно із правилами бухгалтерського обліку у разі їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами.

При цьому Кодексом не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму перевищення витрат палива над лінійною нормою, встановленою наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 № 43».

Власне, аналогічні міркування податківців викладені й у більш ранньому листі ДФС — від 09.06.2015 р. № 11999/6/99-99-19-01-01-15.

Тобто, як висновується, за теперішнього підходу податківців підприємства можуть без остраху включати до витрат вартість усього списаного пального (як у межах, так і поза межами норм, визначених Наказом № 43): якщо господарські операції з придбання такого пального підтверджені належним чином оформленими первинними документами, усі вони візьмуть участь у розрахунку фінансового результату до оподаткування.

А ось платники ПДВ, як і раніше, лишаються насамперед у прицілі податківців. Так, останні переконані: пальне, використане понад норми з Наказу № 43, є використаним у негосподарській діяльності. А отже — раніше сформований під час придбання такого пального податковий кредит необхідно компенсувати шляхом нарахування податкових зобов’язань на підставі пп. «г» п. 198.5 ПКУ. Саме таке бачення фіскалів нині є головною причиною свіжих судових спорів.

Хай там як, проте, що раніше, що зараз у питанні обов’язковості застосування Наказу № 43 суди переважно підтримують платників, а це, звісно, не може не тішити.

Так, ВАСУ в ухвалі від 16.02.2016 р. у справі № 809/1074/15 (К/800/49593/15) наголосив: Наказ № 43 не має імперативного характеру для товариств з обмеженою відповідальністю, і чинне податкове законодавство не містить застережень щодо неможливості включення до витрат і податкового кредиту фактичних витрат на паливо, які перевищують норми, визначені Наказом № 43.

Водночас важливо! У цьому ж рішенні ВАСУ зробив акцент: списання палива на підприємстві повинно бути обов’язково врегульовано внутрішніми наказами на підприємстві та підтверджено відповідними розрахунками. Для списання палива підприємство має розробити внутрішні документи, які встановлюватимуть норми його витрат з урахуванням усіх технічних характеристик автомобілів, експлуатаційних норм й інших факторів.

Про необов’язковість застосування Наказу № 43 фізичними особами — підприємцями та підприємствами, що не підпорядковуються Мінінфраструктури, ідеться також в ухвалах ВАСУ від 06.06.2013 р. у справі № К-39866/10-С, від 13.04.2016 р. у справі № 805/10769/13-а (К/800/64715/13), постанові ВС/КАС від 03.04.2018 р. у справі № 817/1429/16 (К/9901/3533/17) та у численних рішеннях судів нижчих інстанцій.

Отже, підприємство МОЖЕ, але НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНЕ використовувати норми, затверджені Наказом № 43. Для списання палива підприємство повинно розробити внутрішні документи, які встановлюватимуть норми витрат ПММ з урахуванням усіх технічних характеристик авто, експлуатаційних норм й інших факторів. Окрім того, що на це зважають суди, таке право передбачено й самим Наказом № 43.

Так, фактичні потреби та нормативні витрати палива визначають за звітними документами (установленими підприємствами, у т.ч. із використанням сучасних інформаційних технологій та супутникових систем навігації тощо) з наведенням умов експлуатації, до яких можуть застосовуватися відповідні коефіцієнти коригування базової норми, що враховують вплив на споживання палива тих чи інших умов (пп. 3.5.4 Наказу № 43).

Які саме документи підтвердять правомірність установлених на підприємстві норм витрат палива?

Норми витрат палива, а також умови й порядок застосування коригуючих коефіцієнтів можуть бути затверджені наказом по підприємству. Водночас безпечніше буде, аби затверджені норми не надто відрізнялися від тих, що закріплені в Наказі № 43. Якщо ж фактичні витрати істотно відрізняються від установлених норм з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, то доречно у внутрішніх документах обґрунтувати такі витрати й провести відповідний розрахунок щодо ефективності використання пального.

Списання ж палива найчастіше здійснюється на підставі подорожніх листів. Хоча й тут не все так просто. Докладніше про це читайте в матеріалі «За яким документом списувати витрати на ПММ», що буде опублікований у наступному номері.