27 серпня 2013

 Ребрендинговані в міндоходівців податківці на своєму найкреативнішому сайті всіх часів і народів систематично інформують широкі верстви населення про збільшення кількості платників єдиного податку. Однак варто пам’ятати, що спрощена система оподаткування з’явилася задовго до сходження на податковий Олімп молодої команди з її високою місією.

У книжках, виданих у тридцятих роках минулого століття, можна знайти згадку про «оподаткування за сталими ставками». Тобто встановлювалася фіксована сума за конкретний час ведення якоїсь діяльності. У газетах періоду фашистської окупації також можна прочитати про таке оподаткування.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» був установлений фіксований податок — також свого роду спрощена система оподаткування підприємців. Ця система, практично в нинішньому вигляді, з’явилася раніше, ніж вийшов усім відомий Указ Президента України.

Наприклад, на початку січня 1997 року вийшло розпорядження голови Дніпропетровської облдержадміністрації про встановлення фіксованих ставок податку для різних видів підприємницької діяльності. Подібні розпорядження були й в інших областях. Найменше платили продавці акваріумних рибок — 5 грн 10 коп. на місяць, а найбільше — автомобілісти — 170 грн. Ставки також диференційовані залежно від величини населеного пункту. До речі, нині в Білорусі спрощена система саме така.

Спочатку підприємці негативно сприйняли нову систему оподаткування. Почалися протестні акції. Однак протести стихли дуже скоро. Підприємцям система сподобалася, а через півтора роки з’явився Указ Президента України.

Потім почалася боротьба за збереження спрощеної системи. Саме податкову службу вважали головним ворогом «спрощенців», хоча звинувачення були абсолютно безпідставними. Може десь у центральному апараті ДПА хтось виношував плани ліквідації спрощеної системи, та на місцях цього не було. Основною проблемою було перевищення п’ятисоттисячної межі річного доходу, зокрема бутіками, які продавали, наприклад, шуби по 50 тис. грн за штуку. Навіщо бутік, у якому продається одна шуба за місяць?

Тема вдосконалення спрощеної системи почала обговорюватися практично відразу після виходу Указу. У той час, згідно з перехідними положеннями Конституції України, Президент міг видавати Укази, які потім мали бути замінені на відповідні Закони. Однак Указ не лише дочекався Податкового кодексу, а й діяв і після його прийняття.

Не думаю, що хтось заперечуватиме проти твердження про те, що спрощена система використовувалася для мінімізації сплати податків. Найманих працівників робили підприємцями. Наприклад, на одному підприємстві була автобаза. Водії стали підприємцями та возили продукцію зазначеного підприємства на орендованих у згаданій автобазі автомобілях. Конфлікт із податківцями виник не з цієї причини, а через перевищення річної граничної суми доходу. Водії-підприємці спочатку купували продукцію підприємства, а потім її продавали та перевозили покупцям.

Спрощена система буде вдосконалюватися. Як саме? Важко сказати. Можливо, будуть законодавчо закріплені межі ставок податків для різних видів підприємницької діяльності. Адже, як показало дослідження обласної громадської організації «Дніпропетровський координаційно-експертний центр з питань регуляторної політики», практично всі місцеві ради й під час дії Указу, і зараз повстановлювали максимальні ставки.

Коли ЄСВ вже не «поміщався» в передбачені Указом 200 грн, підприємці були змушені доплачувати. Це викликало в них негативну реакцію. Відповіддю на моє запитання до захисників підприємництва: «А чому бізнесмени-депутати місцевих рад не встановлять мінімальну ставку (20 грн) для того, щоб пом’якшити перехід на сплату збільшеного ЄСВ?» було загадкове мовчання вкупі з багатозначною посмішкою.

Справа також і в тому, що так зване «податкове навантаження» різне для різних галузей. Це якоюсь мірою стримує зростання кількості юридичних осіб — спрощенців. До прийняття розділу Податкового кодексу про спрощену систему в Дніпропетровській області кількість підприємств-спрощенців протягом декількох років була досить стабільною та коливалася біля позначки 10 тисяч. І це при тому, що зростання цього показника податківцям було вигідне, бо спрощенець не може потрапити в категорію збиткових підприємств. Зменшення відбувалося головним чином тому, що підприємства виходили за мільйонний рубіж. Бо мільйон гривень у 1997 й у 2008 роках — це дві дуже великі різниці, особливо якщо перевести в долари.

Можливо, колись буде не прогресивна, а регресивна шкала оподаткування юридичних осіб. Тобто зі збільшенням доходів відсоткова ставка буде зменшуватися. Це стимулювало б укрупнення бізнесових структур і, як наслідок, створення нових робочих місць і легалізацію вже фактично створених і зайнятих «нелегалами». Цікаво, як може один підприємець цілодобово торгувати у двох кіосках, відстань між якими — 1 км?

Нині в одного підприємця працює третина найманого працівника. Навіть у мультику, відомому крилатою фразою «Казнить нельзя помиловать», було «полтора землекопа». Якби кожен платник єдиного податку працевлаштував згадану кількість «землекопів», то в нас, в Україні, не лише не було б безробіття, а був би дефіцит робочої сили. Відповідно — зростала б і її вартість. Бо головне — це зарплата найманих працівників із податком і ЄСВ.

Єдиний податок — це десь два відсотки в податкових надходженнях до зведеного бюджету та шість відсотків — до місцевих бюджетів.

Якщо поміркувати над цифрами, наведеними прес-службою Міндоходів на сайті відомства, то можна визначити «середню температуру по лікарні». Відразу визнаю, що з економічної точки зору результат такого розрахунку вкрай некоректний. Вийде, що один середньостатистичний фізично-юридичний абстрактний «спрощенець» сплачує трохи більше ніж 400 грн єдиного податку на місяць.

Що стосується спрощеної системи, то її «казнить нельзя».

Помиловать!

 

Володимир ПРИТИСКАЧ,
оглядач газети «Інтерактивна бухгалтерія»