31 травня 2013

 Наразі ринок нерухомості в затишші, адже бум купівлі-продажу спав, відповідно, несолодко стало й ріелторам. Проаналізуймо, у якому зараз стані знаходиться посередницька діяльність із продажу нерухомості

Уже більше ніж 20 років існує ринок нерухомості в Україні, а справи ріелторів ідуть то вгору, то вниз. Ось, наприклад, у 2008–2009 роках був розквіт посередницької діяльності, адже тоді можна було заробити за місяць 2–3 тисячі доларів. Ці роки ріелтори серед своїх називають «золотим віком». Проте це в минулому.

Нині середньостатистичний «помічник» нерухомості в кращому випадку за місяць до кишені може покласти 600–800 доларів. Та й то ця сума визначається методом «ділення», адже в одному місяці можна ввійти в мінус, а в іншому — у плюс на 1200 доларів. За рік можна розраховувати на 7–8 угод з купівлі-продажу, але може й бути всього 3–4, а можливо, буде вигідна угода, проте одна. Усе залежить від уміння продавати й везіння. У цій професії стовідсотково можна відчути ціну фарту.

Оскільки доходи стали мізерними, то й ріелторів поменшало. Якщо повернутися до «золотого віку», тоді в Києві промишляло 10–20 тисяч посередників, тоді як у 2009–2013 рр. їх залишилося всього 4–6 тисяч.
Хоча, з одного боку, заробітки значно зменшилися, з іншого — ріелтори — народ проворний, який просто не може втратити можливості отримати якомога більше доходу, тим паче що зараз затишшя на ринку нерухомості.

Для того щоб якось виживати, у деяких регіонах України ріелтори пішли на хитрість. Відомо, що ціни на нерухомість у кожному куточку України різні й, відверто кажучи, значно відрізняються один від одного. А тому, щоб хоч якось втриматися на плаву, ріелтор у ціну продажу нерухомості закладає ще пару відсотків (наприклад, 1–2%), залежно від того, як домовиться із власником. Щоправда, не завжди продавці погоджуються на це, але така практика існує.

Тому, купуючи квартиру, виходить, що покупець сплачує не лише посередницькі відсотки (скажімо, це 2% у Чернівцях), але й ще 1–2%, які за домовленістю були враховані в ціну нерухомості. Не треба мати математичний склад розуму, аби підрахувати, що виходить 3–4%. А це означає, що ріелтор обласного регіону може отримати таку ж суму «посередницького» доходу, як і київський.

Серед контингенту людей, які надають ріелторські послуги, переважно це жінки (приблизно 70–75%). Адже вони терплячі, наполегливі, та й до них більша довіра серед покупців.

Стати ріелтором може будь-хто, незалежно від здобутої професії: і менеджер, і продавець, і сантехнік. Хоча фору в цій справі мають домогосподарки, учителі, військові, адже вони вміють стояти на своєму до кінця та умовляти купити будь-що за величезні гроші.

Наостанок зауважимо, що суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, пов'язану з наданням послуг з оренди нерухомості (ріелтори), зобов'язані направляти інформацію про укладені за їх посередництвом цивільно-правових договорах (угодах) про оренду нерухомості (пп. 170.1.6 Податкового кодексу України). Дана інформація узагальнюється у Звіті, затвердженому наказом Мінфіном від 30.11.2012 р. № 1248, який подається Податковій за місцем своєї реєстрації у строки, передбачені для подання податкового розрахунку. Інформацію про укладені договори ріелтори зобов'язані подавати щоквартально протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу.

Стаючи на шлях ріелторства пам’ятайте: працювати слід добросовісно, адже робота ріелтора полягає в тому, щоб полегшити життя покупцю та продавцю, а не завдати ще більше клопоту.

Катерина КОМСОМОЛЬСЬКА,
оглядач газети «Інтерактивна бухгалтерія»