13 березня 2013

Коли газовик перевіряє газові прилади у дядька в хаті, він помазком з мильною піною маже кран. Якщо бульбашок нема – добре, якщо є, то погано, треба підкрутити або замінити кран. Бульбашками щодо газових угод з Росією інформаційний простір заповнений вже два десятиліття. За часом з ними  не може зрівнятися жоден серіал.

Останні  щоденні серії «мильної опери» присвячені семи мільярдам гривень, які Україна має виплатити «Газпрому» за невибраний газ. Не буду вдаватися в юридичні аспекти цього питання – у нас, перефразовуючи відомий анекдот «розвелося стільки юристів, що цеглині ніде впасти». А де два юристи – там десять правильних думок.

Справа не в тому хто винен, навіть не у Тимошенко, якій дали сім років в’язниці за неправильно підписані угоди. Справа і у Ющенкові, хоча він  казав, що «не займався вашим смердючим газом» - Президент  відповідає за все, бо обраний всенародним прямим голосуванням. Справа й у менеджерах «Нафтогазу», які мали б порахувати, скільки газу потрібно купувати. Справа й у олігархах, які мали би знати, скільки їм газу треба буде через рік, два, п’ять… Справа й у депутатах Верховної Ради, які створюють слідчі комісії з приводу і без приводу…

Згідно договору між «Нафтогазом» і «Газпромом», який можна прочитати, зокрема,  тут  http://www.pravda.com.ua/articles/2009/01/22/3686613/ (за ідентичність не ручаюся), санкції передбачені.  А договори треба виконувати.

 Що стосується регулювання газового ринку, то є багато документів. Той, хто має час і натхнення, може почитати Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу», Правила користування природним газом для юридичних осіб, затверджені постановою НКРЕ від 13.09.2012 р. № 1181 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.10.2012 за № 1715/2202), Порядок розроблення та погодження прогнозного річного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні, планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу природного газу та формування і затвердження планового розподілу постачання природного газу споживачам, затверджений наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.11.2012  № 920 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31.01.2013 за № 196/22728).

Але дуже цікавим є розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2012 р. № 431-р «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу по Україні на 2012 рік». Розподіл природного газу споживачам (у мільйонах кубометрів): населенню та для забезпечення горіння Вічного вогню з ресурсу газу власного видобутку - 17 071, релігійним організаціям – 29, бюджетним установам та організаціям – 930, теплогенеруючим підприємствам та теплоелектроцентралям (для виробництва теплової енергії для потреб населення та релігійних організацій) – 8150.  Вражає глибина і точність – тут тобі й Вічний вогонь (а він далеко не всюди горить), і релігійні організації, яким виділено 1 мільйон кубометрів на третій квартал. Кількість газу для перелічених споживачів легко прораховується (наприклад, площа житла та будівель бюджетних установ, яку треба опалювати, не дуже сильно змінюється з роками). Складніше передбачити споживання газу промисловістю – обсяги виробництва змінюються щороку. Як розподілилися 23629 мільйонів кубометрів, передбачених для промислових споживачів? Таємниця ця - велика і комерційна.

Може комерційно таємничі особи хай би заплатили ті сім мільярдів… Не можете розібратися з тим скільки й кому треба газу – займіться чимось іншим. Або купіть собі калькулятори чи найміть собі вчителів молодших класів у якості репетиторів з арифметики. Або думайте тепер, де взяти суму, еквівалентну річним надходженням податкових  і митних платежів до бюджетів всіх рівнів від Донецької і Дніпропетровської областей разом взятих.  А що тут думати – все одно за все заплатять пересічні бабусі-пенсіонерки. Бо ці мільярди потраплять у ціну товарів – це розуміє навіть бухгалтер-початківець.

З іншого боку, якщо треба платити Росії за неспожитий газ, то може варто було б подумати, як цей газ з користю для України спалити. Наприклад, використати у хімічній промисловості. За сім мільярдів доларів можна й хімзавод спорудити.

Рано чи пізно, але газом для населення, бюджетних установ, Вічного вогню і релігійних організацій буде займатися держава (в особі «Нафтогазу», наприклад). Для цих споживачів вистачить газу, що видобувається в Україні.

Газом для промисловості (яка, у переважній більшості, не є власністю держави) буде займатися якийсь посередник, який купуватиме газ у Росії і, крім усього іншого, платитиме за транспортування цього газу державними трубами від кордону до підприємства.

Посередник являє собою бухгалтерію, яка пише папери і «ганяє гроші».  Матеріальні активи цієї структури складають столи, стільці і ноутбуки. Нематеріальні активи – «понти» (даруйте за використання жаргону). Половина штату – бухгалтери і юристи, а половина – охоронці.

У далекому 1995 році журналістські дороги привели мене в офіс ЄЕСУ, на одному з верхніх поверхів Трубного інституту у Дніпропетровську. Склалося враження, що кількість охоронців там була більшою від кількості інших співробітників. З Тимошенко я не спілкувався, але спілкування з клерками мені стало достатньо для того, щоб зрозуміти, що їхня діяльність добром не закінчиться. Так воно і вийшло…

Однією з сюжетних ліній «мильної газової опери»  є Тимошенко. Ніхто не знає як з нею зараз бути. Європа нею цікавиться. Може відправити її у цю Європу? Це можна зробити, наприклад поверненням до Кримінального кодексу, у дещо зміненому вигляді, такої міри покарання як вислання. Простіше кажучи, на той термін, який залишився до визначених вироком суду семи років, позбавлення волі замінити висланням за межі України. Нехай їде лікуватися в «Шаріте», чи працювати в «Газпром», чи  до чоловіка в Чехію, чи, коли Бог дасть онуків, то хай бавить їх у Лондоні. Для тих, хто обуриться такою пропозицією, зазначу, що, на мою думку, позбавлення Батьківщини, це - суворе покарання.

Що стосується інших звинувачень, висунутих Тимошенко, то можна вести судове слідство через Інтернет і транслювати його у цій мережі в онлайновому режимі – для любителів нескінчених «мильних опер». Якщо, наприклад, справдиться прогноз щодо визначення їй покарання у вигляді довічного позбавлення волі, то нехай вона довічно живе за межами України.

Сім мільярдів доларів Тимошенко не відшкодує. Не треба бути дуже «просунутим» бухгалтером, щоб це зрозуміти.  Зате відома депутат - захисниця підприємців не їздитиме до харківської лікарні і не ходитиме до київського суду, а згадає, що колись була аудитором і буде створювати законопроекти, які захищатимуть згаданих підприємців.

Суттєвою сюжетною лінією «мильної газової опери»  є  російська.  Якщо «Газпром»  й піде на поступки, то незначні. Навіть при умовах, що в Україні російська мова буде визнана не регіональною, а наддержавною, газопроводи  будуть передані в оренду на сто років з щорічною платою один долар за тисячу кілометрів труби, а весь Крим буде повернутий туди, де він був 60 років тому. Бо нинішні діяння керівників сусідньої держави шокують навіть проросійськи налаштованих українських політиків.

Як писав російський поет Тютчев: «Умом Россию не понять». Щодо газу, то ситуація нагадує сюжет відомої російської і української казки про двох братів, які пішли у мандри. Спочатку з’їли харчі молодшого брата. Коли знову зголодніли, і молодший брат попросив їжі, старший сказав, що дасть йому їсти, якщо виб’є око. При чому тут газ? А при  тому, що газ надходив до Москви ще у п’ятидесятих роках минулого століття з сіл Дашава Львівської області та Шебелинка Харківської області. У 1975 році в СРСР було видобуто 289 млрд. кубометрів газу, в тому числі в УРСР - 69 млрд. кубометрів. Потім пішов газ з Сибіру, де його добували, зокрема, випускники Івано-Франківського інституту нафти і газу. В газодобувних регіонах Росії кількість українців, в тому числі бойків (етнічна група українців, які проживають в нафтогазових регіонах Західної України) така, що варто подумати про надання там українській мові статусу регіональної.

Варто пам’ятати, що РРСФР своєю Декларацією про державний суверенітет формально започаткувала розвал СРСР, а зараз день прийняття цього документа є державним святом  РФ. Тому  вступ до Митного чи якогось іншого союзу Україну не врятує.

Що стосується фінансового здоров’я головних героїв «мильної опери» - російського «Газпрому» та українського «Нафтогазу», то воно залишає бажати кращого, але це – окрема тема.

Останнім часом з’явилися нові епізоди «мильної опери» – сланцевий газ, підземна газифікація вугілля, скраплений газ, вітроенергетика й тому подібне, які суттєвого впливу на розвиток сюжету не матимуть. 

Однак багаті олігархи плачуть від високої ціни на газ. От і металургів держава збирається підтримувати.

А може треба намилити не газовий кран, а декому дещо інше?

Вмикайте телевізор! Показують чергову серію!

Володимир ПРИТИСКАЧ,
оглядач «Інтерактивної бухгалтерії»,
гірничий інженер.