Новини публікуються мовою оригіналу

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі — ВССУ) у справі № 6-21544св15 видав ухвалу, у якій мовиться про таке.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, керувався тим, що знесення такого будівництва є крайньою мірою та можливе лише тоді, коли використано решту заходів впливу й притягнення до відповідальності винних осіб.

Окрім того, суд зазначив, що знесення спірних будівель не забезпечить справедливої рівноваги між інтересами суспільства й інтересами законних власників спірних будівель на мирне володіння власним майном, що узгоджується із положеннями ст.ст 6, 13 Конвенції про захист прав й основоположних свобод.

Колегія суддів ВССУ не погодилася з такими висновками суду апеляційної інстанції й зазначила таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 і 4 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані чи будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Статтею 391 ЦК України передбачено: власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження власним майном.

Посилання апеляційного суду на те, що знесення спірних самочинних будівель не забезпечує справедливої рівноваги між інтересами суспільства й інтересами законних власників спірних будівель на мирне володіння власним майном, посилаючись на положення ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав й основоположних свобод і не зазначаючи відповідні прецедентні рішення Європейського суду з прав людини, які б тлумачили ці норми вказаної Конвенції, не означає, що, захищаючи права одних власників, при тому тих, які здійснили самочинне будівництво, можна порушувати таке саме право інших співвласників майна, зокрема позивачки.

Керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти власним майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях Європейський суд із прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства й необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

 Отже, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в цій справі захисту потребують не суспільні інтереси, а інтереси фізичної особи як співвласника майна.

Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»