У Мін’юсті листом від 30.05.2014 р. № 6602-0-26-14/8.1 пояснили деякі питання розірвання або невиконання договорів купівлі-продажу за фактом встановлення форс-мажорних обставин у зв'язку з тимчасовою окупацією території України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України (даліЦКУ) за договором купівлі-продажу продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Так, за загальним правилом договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно із ч. 2 ст. 638 ЦКУ, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначають у Мін’юсті, сторони мають право самостійно визначити в договорі, що саме вони відносять до форс-мажору. Зокрема, визначити, які обставини є форс-мажором і суб'єктів, котрі мають його підтверджувати.

Щодо невиконання зобов'язань у Мін’юсті наголошують, що відповідно до ст. 629 ЦКУ, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Разом iз тим, згідно з нормами ЦКУ, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недотримання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦКУ).

Тобто законодавець установлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок і непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, котра порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічна норма відображена у ст. 218 ЦКУ.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, коли не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також дія непереборної сили відповідно до ст. 263 ЦКУ є однією з підстав для зупинення перебігу позовної давності.

Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»