18 жовтня 2018 року Верховна Рада України прийняла Кодекс України з процедур банкрутства. Кодекс набирає чинності та вводиться в дію через шість місяців з дня його офіційного опублікування. Систематизований кодифікований акт покликаний підвищити ефективність процедур банкрутства задля покращення інвестиційної привабливості українського ринку та забезпечення легкості ведення бізнесу в Україні.

Кодекс, зокрема, змінює концепцію правовідносин, вирішує низку проблемних питань щодо відновлення платоспроможності боржників, запроваджує інститут відновлення платоспроможності фізичної особи та встановлює нові стандарти професії арбітражного керуючого. Новий порядок регулювання висуває до арбітражного керуючого, який є ключовою фігурою у процедурах банкрутства, підвищені вимоги щодо професіоналізму, якості і повноти виконання повноважень, відповідності етичним нормам тощо.     

Вплив арбітражного керуючого на ефективність застосування судових процедур банкрутства надзвичайно високий. Тому, для досягнення поставлених цілей Кодексом передбачені новації щодо організації і забезпечення незалежної професійної діяльності арбітражного керуючого у справах про банкрутство, а також здійснення контролю за належним виконанням арбітражним керуючим своїх повноважень.

Згідно з Кодексом (ч. 8 ст. 12)   арбітражний керуючий під час виконання своїх повноважень отримав право безпосереднього доступу до інформації про боржника,  його майно, доходи, кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах. Порядок доступу до такої інформації буде встановлено Міністерством юстиції України. Наявність у арбітражного керуючого повної інформації про боржника значно скоротить тривалість процедур банкрутства, забезпечить своєчасне, в повному обсязі і ефективне проведення аналізу фінансової, господарської та іншої діяльності боржника, складання відповідних висновків і визначення напрямку руху справи.

Крім того, Кодексом (ч. 1 ст. 30) підвищено розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого, а також передбачено обов’язкове авансування кредитором і боржником (ч. 2, ч. 4 ст. 34). Частина 2 ст. 88 Кодексу усуває непоодинокі випадки, що відбуваються на практиці, коли майно банкрута, що є предметом забезпечення, використовується виключно для задоволення вимог забезпеченого кредитора, а такий кредитор відмовляється сплачувати витрати, пов’язані з утриманням, збереженням та продажем  такого майна та сплачувати винагороду арбітражному керуючому. За Кодексом такі сплати є обов’язком забезпеченого кредитора.

Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»