У разі якщо умовами договору оренди передбачено, що кошти у вигляді гарантійних платежів (внесків) зараховуються в оплату лізингових (орендних) платежів, то ця сума гарантійних платежів (внесків) збільшує базу обкладення ПДВ в орендодавця. Своєю чергою, податкові зобов’язання в орендодавця виникають на дату «першої події», визначену п. 187.1 ПКУ.

Якщо ж умовами договору оренди передбачено, що гарантійні платежі (внески) виконують винятково функцію засобу забезпечення виконання зобов’язань і підлягають поверненню орендарю наприкінці строку дії договору, то ця сума гарантійних платежів (внесків) не збільшує бази оподаткування в орендодавця. Податкові зобов’язання орендодавця під час отримання/перерахування такого гарантійного платежу не визначаються.

Можливо, спочатку гарантійний платіж виконує винятково функцію засобу забезпечення, а потім спрямовується на погашення зобов’язань орендаря. У такому випадку податківці радять на дату укладання додаткової угоди до відповідного договору нарахувати орендодавцю (платнику ПДВ) податкові зобов’язання з ПДВ, скласти й зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, на підставі якої орендар (платник ПДВ) зможе визнати податковий кредит.

Таке роз’яснення було надано ГУ ДФС у м. Києві в індивідуальній податковій консультації від 13.06.2017 р. № 606/ІПК/10/26-15-12-01-18. Детально про це — у матеріалі «Гарантійний платіж із оренди: особливості обліку й оподаткування» газети № 211/2016.

Щодо повернення гарантійного платежу в разі, коли він спочатку виконував винятково функцію забезпечення виконання зобов’язання, та податкові зобов’язання й податковий кредит із ПДВ не нараховувалися, то його повернення у ПДВ-обліку відбудеться безслідно.

Якщо ж спочатку за рахунок гарантійного платежу хотіли погасити певні зобов’язання орендаря (наприклад, орендну плату за останній чи будь-який інший місяць), то гарантійний платіж вважався передоплатою відповідних послуг. А отже, на дату його отримання (перерахування) орендодавець нараховував податкові зобов’язання, а орендар визнавав податковий кредит із ПДВ.

Тож, у разі повернення такого гарантійного платежу починають діяти норми п. 192.1 ПКУ, а саме: повернення постачальником (орендодавцем) суми попередньої оплати товарів/послуг є підставою для коригування ПДВ шляхом складання розрахунку коригування.

Із цього випливає логічне запитання: чи правомірно складати розрахунок коригування з відповідною метою до податкової накладної, з дати складання якої минуло понад 1095 днів?

Стосовно роз’яснення цього питання, податківці відсилають до Мінфіну.

Зі свого боку, додамо, що ст. 192 ПКУ, яка визначає порядок складання та реєстрації розрахунку коригування, не обмежує в строках для здійснення відповідних коригувань. Отже, ми вважаємо, що платники ПДВ вправі складати й реєструвати в ЄРПН розрахунок коригування до податкової накладної, з дати складання якої минуло понад 1095 днів. Аналогічний висновок зробили й судді в ухвалі ВАСУ від 18.02.2016 р. № К/800/11558/13.

Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»