Платник податку зобов’язаний скласти акцизну накладну, зокрема, на обсяги пального (абз. 2 п. 231.1 ПКУ):

  • утраченого як у межах, так і понад установлені норми втрат;
  • зіпсованого, знищеного, у т.ч. унаслідок аварії, пожежі, повені, інших форс-мажорних обставин чи з іншої причини, пов’язаної з природним результатом, а також унаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого пального.

Водночас ДФС в індивідуальній податковій консультації  від 22.05.2017 р. № 285/6/99-99-15-03-03-15/ІПК завважила: оскільки інше не передбачено п. 216.3 ПКУ, втрати пального під час його зберігання та транспортування вважаються понаднормативними і є об’єктом обкладення акцизним податком.

Щоправда, у випадку використання пального суб’єктом господарювання лише для власних потреб, у т.ч. у разі втрат пального під час зберігання, у такого суб’єкта господарювання не виникає обов’язку щодо реєстрації платником акцизного податку.

Окрім того, податківці повідомили, що постанова Державного комітету СРСР «Про затвердження природних норм убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні» від 26.03.1986 р. № 40 віднесена до переліку нормативно-правових актів СРСР, що не застосовуються на території України.

Отже, фактично нині під питанням механізм застосування пп. «б» п. 216.3 ПКУ, згідно з яким податкове зобов’язання щодо втраченого підакцизного товару (продукції) не виникає, якщо підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого товару (продукції) чи з іншої причини, пов’язаної з природним результатом. Адже ця вимога застосовується за умови втрати підакцизних товарів (продукції) у межах нормативів втрат.

Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»