Новини публікуються мовою оригіналу

Вищий господарський суд України в постанові від 09.11.2016 р. за справою № 909/1056/15 зауважив: відносини між кредитором і боржником щодо стягнення суми заборгованості по рахунку «розрахунки з підзвітними особами» за своєю правовою природою є трудовими, та пов'язані з використанням коштів, наданих на відрядження або під звіт, які відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати входять до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці та, відповідно, не є грошовими зобов'язаннями в розумінні цивільного й господарського законодавства.

А отже, відсутні підстави нараховувати на таку заборгованість 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, указаною статтею передбачена можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»