Витрати майбутніх періодів у сільському господарстві: бухгалтерський та податковий облік

Сільське господарство як одна із галузей народного господарства має свої бухоблікові та податкові особливості. Однак, розглядаючи питання обліку витрат майбутніх періодів, про якісь специфічні особливості цього обліку говорити не доводиться. Адже такі витрати обліковують сільгоспники у загальновстановленому порядку. Про те, як це відбувається на практиці, ми розкажемо в нашому матеріалі

Сутність витрат майбутніх періодів

Для визначення фінансового результату звітного періоду суб’єкту господарювання необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

Згідно з п.п. 7, 8 П(С)БО 16 «Витрати»:

«Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами».

Класичним прикладом «прив’язки» витрат є собівартість виробленої (вирощеної) продукції, яку визнають у складі витрат одночасно з визнанням доходу від реалізації такої продукції. Та це не стосується нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат, які відображають у складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.

Однак окремі види витрат можна здійснювати в одному звітному періоді, а належати вони можуть до наступних.

Такі витрати обліковують або у складі незавершеного виробництва на рахунку 23 «Виробництво» (плюс на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»), або на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів».

У чому відмінність між незавершеним виробництвом і витратами майбутніх періодів?

Головна принципова відмінність така:

• витрати майбутніх періодів — це підготовчі витрати, здійснені ще до моменту початку виробництва, включаючи ті, що пов’язані з декількома циклами виробництва;
• незавершене виробництво — це витрати, понесені з початку виробництва (вирощування) продукції.

Перелік можливих майбутніх витрат наведено в Інструкції № 291, зокрема — це:

• витрати, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами у сезонних галузях промисловості;
• витрати, пов’язані з освоєнням нових виробництв й агрегатів;
• сплачені авансом орендні платежі;
• оплата страхового поліса;
• оплата торгового патенту;
• передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

З огляду на специфіку сільського господарства сюди належать також витрати:

• на будівництво й утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин (пп. «г» п. 3.18 Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Мінагрополітики України від 18.05.2001 р. № 132, далі — Методрекомендації № 132). Водночас на собівартість витрати відносять рівними частками протягом строку використання зазначених споруд, який установлює комісія з прийняття відповідного об’єкта в експлуатацію;
• на заходи з підвищення родючості земель (зокрема, гіпсування та вапнування ґрунтів) (п. 3.4 Методрекомендацій № 132). Витрати відносять на собівартість сільськогосподарської продукції рівними частинами протягом сівозміни;
• на поліпшення природних сіножатей та створення культурних пасовищ (дискування, підсів трав, вартість насіння тощо) (п. 8.16 Методрекомендацій № 132). Витрати розподіляють протягом періоду, тривалість якого зазвичай становить 4–9 років, що залежить від очікуваного порядку використання площ і затверджується наказом про облікову політику підприємства;
• з облаштування траншей та інших споруд для силосування тощо.

Бухгалтерський облік і документування