Увага!
Матеріал не рецензувався спеціалістами редакції газети «Інтерактивна бухгалтерія».
Думка автора може не збігатися з думкою редакції.
Виникнення конфліктних ситуацій із податковими органами для кожного, хто займається бізнесом у нашій державі та не має «зв’язків» у владних кабінетах, не є новиною.
Так зване «покращення» клімату ведення господарської діяльності, про який постійно говорять високопосадовці, за винятком окремих суб’єктів господарювання, відчув на собі весь малий та середній бізнес в Україні.
Прагнення понад усе забезпечити збір податків до бюджету, поряд із законними методами, доволі часто супроводжується й протизаконними, що, у свою чергу, аж ніяк позитивно не відображається на розвитку зазначеного бізнесу.
Схема, яка застосовується для збільшення надходжень до бюджетів, надто проста й полягає в тому, що органи ДПС під час здійснення перевірки правильності визначення податкових зобов’язань, просто-напросто не беруть до уваги витрати суб’єкта господарювання, що зменшують базу оподаткування з податку на прибуток підприємств і дають підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Підставами для неврахування витрат може бути будь-що: це й відомості про відсутність партнера в ланцюгу постачання товару за юридичною адресою, певні дефекти в його правовому статусі, відомості про відсутність у нього виробничих і технічних можливостей на здійснення певних операцій тощо.
Для платника податків установлення зазначених відомостей у кращому випадку означає донарахування податків, позбавлення бюджетного відшкодування з ПДВ, а в гіршому — порушення кримінальної справи та всі наслідки, які випливають із цього.
Вихід із такої ситуації є, а саме: платник податків для уникнення будь-якої відповідальності з боку держави повинен спростувати доводи податкового органу про порушення ним чинного законодавства та як наслідок — неправильного визначення податкових зобов’язань.
Підтвердженням факту здійснення законної господарської операції, на підставі якої надалі визначаються податкові зобов’язання платника податків, є належним чином оформлені первинні документи. Платнику податків для уникнення будь-яких питань із боку податкового органу найкраще забезпечити наявність усіх первинних документів, що підтверджують саму господарську операцію, а також її окремі елементи. У разі якщо товар, зокрема, перевозився автомобільним транспортом, зрозуміло, що наявність товаротранспортної накладної в суб’єкта господарювання зайвим не буде.
За умови якщо податковий орган сумнівається в достовірності зазначених вище документах, він повинен указане довести. Оскільки як відповідно до національного, так і міжнародного законодавства обов’язок доведення протиправності дій суб’єкта господарювання лежить на податковому органі.
З позиції ж Європейського суду з прав людини (справа Інтерсплав проти України) та Верховного Суду України (справа за позовом ТОВ «Інтегро – Сервіс» до ДПІ в Солом’янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень), суб’єкт господарювання не несе відповідальності за дії та зобов’язання свого партнера, якщо контролюючим органом не буде доведено його безпосередньої участі в зловживаннях. За наявності в контролюючого органу інформації про можливі порушення встановленого порядку провадження господарської діяльності він повинен ужити виключних заходів щодо їх упередження та припинення.
Таким чином, наявність певних недоліків у первинних документах, підписання їх невстановленими особами (що зазвичай виявляється вже під час проведення перевірки) або наявність інших обставин, які не залежать від волі та дій суб’єкта господарювання — покупця товару не дає підстави для притягнення його до будь-якої відповідальності.
Адже беззаперечним залишається той факт, що ненадходження зокрема податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу постачання товару залежить саме від виробника чи першого постачальника товару, кому безпосередньо сплачені суми вказаного податку в ціні придбання товару. Яку ж відповідальність покупець зазначеного товару може нести перед державою? Свій обов’язок із перерахування податку перед державою він виконав, придбавши товар і сплативши за нього кошти, проконтролювати сплату податку до бюджету іншими особами, які отримали зазначені кошти, у силу своїх прав та повноважень він не може. Такі права та повноваження чинним законодавством надані контролюючому органу, що, у свою чергу, і визначає їх обов’язок із недопущення порушень у сфері господарювання та притягнення до відповідальності саме осіб, які безпосередньо вчинили правопорушення.
Перекладання ж відповідальності на особу — покупця товару, яка не допустила порушення норм чинного законодавства з позиції Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України є неприпустимим.
Лише для підкріплення своєї правової позиції при розгляді справи в суді, про протиправність дій податкового органу платник податків за відсутності в нього певних первинних документів через різні фактори (як-от перевезення товару третіми особами) може звернутися до суду з клопотанням про їх витребовування від осіб, у яких вони є або повинні бути.
Водночас суд для правильного вирішення спору та з’ясування всіх обставин по справі, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, має право витребувати зазначені первинні документи.
Ненадання ж указаних первинних документів суду особами, від яких вони витребовувалися, за відсутності прямих доказів зловживань суб’єктом господарювання — покупцем товару не може свідчити про протиправність його дій у сфері оподаткування.
Беручи до уваги зазначене, наявність у суб’єкта господарювання належним чином складених усіх первинних документів на підтвердження здійснення ним господарських операцій є запорукою недопущення виникнення в нього додаткових проблем із боку контролюючих органів. Притягнення ж до відповідальності особи може бути здійснено лише в разі доведення її протиправності дій.
Анатолій КУЖЕЛЬ,
директор консалтингової компанії
«De Facto Consulting Group»
Усі права на цей матеріал належать «De Facto Consulting Group»