На практиці роботодавці доволі часто плутають суміщення та внутрішнє сумісництво. Тому постійно виникають питання щодо нарахування ЄСВ у цих випадках і відображення у звітності. З’ясуймо, як діяти в конкретних ситуаціях.
Спершу розтлумачимо термін "основне місце роботи". Адже саме це відіграє головну роль під час визначення бази нарахування ЄСВ у розмірі не менше за розмір мінзарплати, як того вимагає ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон про ЄСВ).
Основне місце роботи й зарплата з джерел за основним місцем роботи
Основне місце роботи — це місце роботи, на якому працівник трудиться на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вносять відповідний запис про роботу (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ).
Отже, основним місцем роботи для працівника є підприємство (організація, установа), на якому знаходиться його трудова книжка. Для найманих працівників, які трудяться у фізосіб-підприємців, що підтверджено записом у трудовій книжці, таке місце роботи є основним (якщо в трудовому договорі й наказі про прийняття на роботу не зазначено, що це робота за сумісництвом).
Проте запис до трудової книжки про роботу за сумісництвом може вносити за бажанням працівника кадрова служба за основним його місцем роботи (абз. 7 п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 р. № 58, далі — Інструкція № 58).
Тому нерідко постає питання: якщо за бажанням працівника запис про роботу за сумісництвом унесено до трудової книжки, то чи вважати це місце роботи основним? Ні, адже запис у трудовій книжці про роботу за сумісництвом і місце, де знаходиться трудова книжка — різні речі.
Нагадаймо
Для осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться за основним місцем роботи (абз. 4 п. 1.1 Інструкції № 58).
Запис про роботу за сумісництвом уносить кадровик (за основним місцем роботи) одним рядком ― уже після звільнення працівника з роботи за сумісництвом.
Під час нарахування заробітної плати (доходів) фізособам із джерел НЕ за основним місцем роботи ЄСВ нараховують на фактичну суму зарплати незалежно від її розміру (абз. 3 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ).
Також у бухгалтерів виникає й таке запитання: чи поширюється зазначена норма на внутрішніх сумісників, тобто на працівників, які виконують на тому самому підприємстві (де їх основне місце роботи) роботу на умовах сумісництва (поза межами основного робочого часу)?