Адміністративний арешт коштів платника податків: на що варто звернути увагу

Адміністративний арешт коштів платника податків: на що варто звернути увагу

(коментар до інформаційного листа ВАСУ від 29.04.2013 р. № 642/12/13-13)

Накладення адміністративного арешту: об’єкт має значення

Для ґрунтовного розуміння позиції ВАСУ слід зазначити, що в коментованому листі судді дійшли такого висновку: податкове законодавство не розмежовує поняття адміністративного арешту майна платника податку та коштів на рахунку платника податків. Відповідно до ст. 94 ПКУ, визначається лише адмінарешт майна як винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов’язків.

Проте, незважаючи на визначення, процедура накладення адмінарешту на такі об’єкти, безумовно, різна:

• адміністративний арешт на майно накладається за рішенням керівника органу ДПС, обґрунтованість якого протягом 96 годин перевіряє суд (п. 94.10 ПКУ, п. 4 Порядку № 1398).
• арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється лише на підставі рішення суду шляхом подання органом ДПС позовної заяви на підставі п. 5 ч. 2 ст. 17 КАСУ в день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків (абз. 2 пп. 94.6.2 ПКУ, п. 7 Порядку № 1398).

Підстави для застосування адмінарешту

Загальні підстави для застосування адмінарешту на майно й кошти на рахунках платника податків визначені п. 94.2 ПКУ. Проте існують і додаткові: відповідно до пп. 20.1.17 ПКУ, органи ДПС мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти й інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, якщо в платника податків, який має податковий борг, немає майна та/або його вартості недостатньо для погашення податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена норма водночас установлює право податківців на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, а також підстави для реалізації цього права. Зокрема до останніх належать:

• відсутність іншого майна у платника податків, за рахунок якого може бути погашений податковий борг;
• недостатність майна платника податків для погашення суми податкового боргу через те, що його балансова вартість менша за суму податкового боргу;
• майно платника податків не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Норма пп. 20.1.17 ПКУ є самостійною, імперативною, обов’язковою до виконання та не суперечить п. 94.2 ПКУ, оскільки ними регулюють різні правовідносини:

• п. 94.2 ПКУ регулює загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків;
• пп. 20.1.17 ПКУ регулює питання накладення арешту лише на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться в банках, причому в специфічній ситуації — за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

При цьому арешт на підставі пп. 20.1.17 ПКУ не може застосовуватися до майна, відмінного від коштів, оскільки предметом для накладення арешту є лише кошти й цінності, що знаходяться в банках.

За таких обставин звернення податківців до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених пп. 20.1.17 ПКУ, може здійснюватися без урахування норми п. 7.3 Порядку № 1398.

Водночас умовою застосування норми пп. 20.1.17 ПКУ є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу, що має бути належним чином підтверджено в судовому порядку.

Право на стягнення коштів і продаж майна платника податків виникає в податкового органу через 60 календарних днів із дня надіслання податкової вимоги (п. 95.2 ПКУ). Саме із цього моменту податковий орган може оцінювати чи достатньо у платника податку джерел для погашення податкового боргу.

Зупинення видаткових операцій на банківських рахунках платника податку здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 2121, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28.11.2002 р. № 249-IV (ч. 2 ст. 59 Закону № 2121). Таким чином, зупинити видаткові операції з банківського рахунка можна не інакше як шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків.

За таких обставин право податкових органів на звернення з вимогою про накладення адміністративного арешту на кошти платника податків, що перебувають на його рахунках у банку, варто розуміти як право на звернення до суду з вимогами як про накладення арешту на кошти платника податків (пп. 20.1.17 ПКУ), так і про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків (зокрема передбачені нормами підпунктів 20.1.15, 20.1.16 ПКУ, п. 89.4 ПКУ).

Також відрізняється порядок зняття арешту, накладеного на майно платника податків, й арешту коштів на рахунках платника податків. Тож адмінарешт майна платника податків припиняється:

1) або у зв’язку з відсутністю протягом 96 годин рішення суду про підтвердження обґрунтованості такого арешту (пп. 94.19.1 ПКУ);

2) або на підставі рішення органу ДПС про звільнення майна з-під арешту, яке приймається протягом 2-х робочих днів, що настають за днем, коли такому органу стало відомо про виникнення підстав для припинення адмінарешту (п. 94.20 ПКУ).

Звільнення від арешту коштів на банківських рахунках платника податків відбувається за рішенням суду (абз. 3 п. 94.6 ПКУ).

Тож залежно від того, що є об’єктом арешту майна, різняться підстави, а також порядок накладення та зняття такого арешту.