Чи можна первинні документи зберігати не за місцем провадження підприємницької діяльності

Чи можна первинні документи зберігати не за місцем провадження підприємницької діяльності

(коментар до Ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.01.2013 р. № К/9991/26515/11)

Суть спору

Під час проведення перевірки ДПІ було складено акт, на підставі якого прийнято рішення про застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій. Підставою податківці вважають те, що підприємством були порушені вимоги п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО), які полягали в неведенні господарською одиницею позивача обліку товарів за місцем їх реалізації та зберігання. На підставі акта перевірки прийнято рішення застосувати до порушника штрафні (фінансові) санкції згідно зі ст.ст. 20, 21 Закону про РРО.

Зокрема висновок базується на тому, що на момент перевірки накладні, податкові накладні й товарно-транспортні накладні представниками підприємства не надані.

Підприємство звернулося до суду з позовом до Податкової з вимогою скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Рішення суду

Рішення судів двох попередніх інстанцій відрізняються. Окружний адмінсуд визнав протиправним і скасував рішення податківців про застосування штрафних (фінансових) санкцій. В апеляційній інстанції представники Феміди стали на бік податківців.

ВАСУ вирішив, що помилилися саме судді в апеляції, і їхнє рішення слід скасувати, а постанову окружного адмінсуду залишити в силі.

Коментар редакції

Під час розгляду справи судом представники ДПІ наполягали на тому, що відсутність документів за місцем провадження підприємницької діяльності є порушенням норм Закону про РРО. Проте жодними належними та допустимими доказами такого факту підтверджено не було. Єдиним аргументом стало те, що в момент проведення перевірки запитувані документи були відсутні в місці проведення цієї перевірки, а це, на думку податківців, означає, що господарська одиниця підприємства не веде обліку товарів за місцем їх реалізації та зберігання, оскільки на момент перевірки накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні не надані.

Проте такий факт, на думку суду, не може вважатися порушенням п. 12 ст. 3 Закону про РРО, оскільки вказані документи, що підтверджують облік товарів, знаходяться за місцерозташуванням бухгалтерії підприємства. А підприємство вправі вести свій бухгалтерський облік в іншому місці, ніж те, у якому провадиться підприємницька діяльність, оскільки питання організації бухобліку на підприємстві належать до компетенції його власника чи вповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства й установчих документів.

Судом першої інстанції було встановлено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться із застосуванням машинного оброблення документів бухгалтерського обліку по рахунку 281 «Товари на складі» по групах товарів (Дт 281 – Кт 631) окремо за кожним контрагентом відповідно до п. 7 П(С)БО 9 «Запаси».

Оперативний асортиментний облік ведеться працівниками складського господарства з використанням комп’ютерної програми відповідно до п. 12 ст. 3 Закону про РРО на підставі первинних документів, які після оприбуткування товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації передаються до бухгалтерії підприємства.

Тож, ураховуючи зазначене вище, підприємство вправі вести бухгалтерський облік не за місцем провадження підприємницької діяльності з урахування своєї облікової політики.

Таким чином, оприбуткування товарів здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку в Україні. Інформація, що міститься в прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в реєстрах синтетичного й аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку, що й мало місце в такому випадку.

На противагу цьому, податковим органом не було доведено належними та допустимими доказами обставин і фактів, на які він посилається, в обґрунтування того, що прийняте ним рішення відповідає нормам чинного законодавства. Суд також ураховував, що підприємство вело облік товарних запасів відповідно до п. 12 ст. 3 Закону про РРО з урахуванням облікової політики підприємства, зокрема щодо зберігання первинних бухгалтерських документів у бухгалтерії підприємства, яка знаходиться за іншою адресою.

Отже, відповідно до чинного законодавства України підприємство вправі вести бухгалтерський облік не за місцем провадження підприємницької діяльності з урахування своєї облікової політики.