Нині нікого не здивуєш тим, що підприємство (платник податку на прибуток) співпрацює з нерезидентами та, відповідно, виплачує їм певні доходи. Це звичайна річ. Проте питання щодо отримання довідки від нерезидента для уникнення подвійного оподаткування виплачених доходів постають майже щодня. І це зрозуміло, адже отримання такої довідки має певні особливості залежно від країни, із якою укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, довідка від нерезидента певних країн надається в оригіналі й не потребує легалізації чи засвідчення апостилем. Тому перед читачами постають запитання: легалізація та переклад — чи різні це речі? Якщо довідка не потребує легалізації, чи можна обійтися й без офіційного перекладу? Далі розглянемо всі ці деталі

Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку й за ставками, визначеними ст. 160 ПКУ. Тож резидент, який виплачує на користь нерезидента або вповноваженої ним особи (окрім постійного представництва нерезидента на території України) доходи, перелічені в пп. 141.4.1 ПКУ, із суми такого доходу зобов’язаний утримати податок на репатріацію за ставкою 15% (пп. 141.4.2. ПКУ). Для доходів нерезидента від безпроцентних (дисконтних) облігацій, казначейських зобов’язань, фрахту, реклами тощо передбачені інші правила оподаткування, прописані в пп.пп. 141.4.3–141.4.6 ПКУ. Ці правила діють, якщо міжнародні договори, котрі набрали чинності, між Україною та країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, не вказують іншого, у т.ч. інші ставки податку чи взагалі звільняють від оподаткування в Україні.

Інформація щодо переліку країн, у відносинах із якими Україна застосовує міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, щороку (на початку року) доводиться Міндоходів до відома та виконання контролюючими органами й розміщується на веб-сайті Міндоходів України. Перелік країн, договори з якими є чинними в 2014 році, наведено в листі Міндоходів України від 23.01.2014 р. № 1535/7/99-99-12-01-03-17. Рекомендації щодо застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування від контролюючих органів наведені в листі ДПСУ від 27.12.2012 р. № 12744/0/71-12/12-1017.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ПКУ).

Зауважте

ДПСУ в листі від 18.04.2012 р. № 5651/5/12-0016, № 6826/6/12-0016 (далі — лист № 5651) наголошує, що подавати відповідну довідку платнику податку на прибуток — резиденту — це обов’язок саме нерезидента, тобто натякає, що резидент не зобов’язаний вимагати таку довідку.

Податківці в листі від 28.02.2012 р. № 3534/6/12-0016, № 5811/7/12-1017 наголошують, що зазначена довідка з метою підтвердження права на застосування положень міжнародного договору подається в кожному звітному (податковому) році з урахуванням положень п. 103.8 ПКУ. А саме: особа, котра виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року. До того ж контролери в підкатегорії 102.18 системи «ЗІР» зазначають, що довідка дійсна в межах календарного року, у якому вона видана.

Пункт 103.5 ПКУ висуває певні вимоги до зазначеної довідки. Тож далі розберімо деталі.

Органи, що видають довідки для уникнення подвійного оподаткування

Пункт 103.5 ПКУ диктує, що довідка від нерезидента має бути видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України. Інколи в міжнародному договорі чітко вказують, до якого органу слід звертатися нерезиденту, щоб отримати такий документ.

У решті випадків там не знайти такої інформації. І тут стануть у нагоді підказки контролерів щодо того, які органи надають довідку для уникнення подвійного оподаткування в різних країнах (лист ДПСУ від 20.07.2012 р. № 12968/6/12-0016 (далілист № 12968), лист № 5651). Так, довідки про підтвердження статусу податкового резидента з метою застосування угод про уникнення подвійного оподаткування як компетентний орган мають право видавати в:

  • Російській Федерації  — Міжрегіональна інспекція Федеральної податкової служби Росії з централізованої обробки даних (МІ ФПС Росії з ЦОД);
  • Білорусії — місцеві інспекції Міністерства з податків і зборів Республіки Білорусь;
  • Італії  — місцеві податкові органи (місцеві відділення Служби доходів — Agenzia delle Entrate);
  • Німеччині — податкові інспекції федеральних земель;
  • Китаї, Нідерландах, Польщі, Швейцарії, Швеції — регіональні податкові служби за місцем реєстрації податкового резидента;
  • США  — Філадельфійський сервісний центр, що є структурним підрозділом Служби внутрішніх доходів США.

Форма довідки для уникнення подвійного оподаткування

Керуючись п. 103.5 ПКУ, довідка видається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни. До прийняття ПКУ довідки повинні були видаватися або за формою додатка 1 до Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 470, або законодавством відповідної країни, визначеним міжнародним договором. На початку 2011 року зазначений Порядок утратив чинність, тому ДПСУ в листі від 03.01.2012 р. № 38/6/12-0016 (далілист № 38/6/12-0016) наголосила, що з 01.01.2011 р. така довідка видається виключно за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни.

Легалізація довідки для уникнення подвійного оподаткування

Пунктом 103.5 ПКУ передбачено обов’язкову процедуру легалізації довідки. Про те, що являє собою ця процедура, у ПКУ — жодного слова. Водночас відоме загальне визначення легалізації документів — надання юридичної сили документам, виданим на території іноземної держави. Такі документи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видання, перекладені на українську мову й легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше (п. 2.5 Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів у іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.03.1998 р. № 118). До того ж у юридичній практиці під легалізацією документів розуміють узаконення, надання законної сили документу чи офіційне визнання законності документів (наприклад, засвідчення дійсності підписів на документах), яке провадиться компетентними суб’єктами відповідно до встановлених чинним законодавством процедур.

Податківці ж у підкатегорії 102.18 системи «ЗІР» надали власне тлумачення легалізації. Вони зазначили, що вимога легалізації довідки від нерезидента для уникнення подвійного оподаткування означає, що вона користується доказовою силою офіційних документів на території України за умови:

  • її легалізації, тобто процедури, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, у якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ;

або

  • засвідчення штампом апостиль, якщо вони складені на території держав  — учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року;

або

  • наявності міжнародних договорів про правову допомогу, згідно з положеннями яких офіційні документи іноземних держав-партнерів, зокрема сертифікати резиденції компетентних податкових органів, приймаються без будь-якого підтвердження (без консульської легалізації та, відповідно, без апостиля).

Інакше кажучи, для виконання першої умови легалізації довідки для уникнення подвійного оподаткування доведеться звертатися до дипломатичних або консульських агентів країни, аби вони підтвердили автентичність довідки (достовірність, відповідність її оригіналові). Цього не потрібно робити лише за певних умов, про які ми поговоримо детальніше.

У п. 3.2 ПКУ встановлено: якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, установлено інші правила, аніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору. Так, ДПСУ в листі № 12968 і листі № 38/6/12-0016 зауважила, що 22.12.2003 р. для України набрала чинності Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року (даліКонвенція). Офіційні документи, котрі використовуватимуться на території держав — учасниць Конвенції, мають бути засвідчені спеціальним штампом апостиль, проставленим компетентним органом держави, у якій був складений документ. Офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації).

Наприклад, учасниками цієї Конвенції, для яких застосовується процедура проставлення апостиля замість легалізації, є: Італія, Іспанія, Нідерланди, Республіка Корея, Швеція та Швейцарія, Словацька Республіка, Угорщина. Порядок засвідчення документів штампом апостиль застосовується у відносинах між Україною та державами — учасницями Конвенції, окрім тих країн, у яких застосовується спеціальний порядок або триває процедура набрання Конвенцією чинності.

Україна також є учасницею двосторонніх договорів про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах. А ще багатосторонньої Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р., яка застосовувалась до набрання чинності Конвенцією про правову допомогу від 07.10.2002 р. Відповідно до висновку Міністерства юстиції України, документи податкових установ іноземних держав, які є учасниками договорів про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, на територіях договірних сторін повинні прийматися без будь-якого додаткового засвідчення.

На підставі цього особливий підхід і до довідок, зокрема з Білорусії, Польщі, Росії, Болгарії, Казахстану, Молдови, Румунії, Чехії: довідки, видані податковими органами в зазначених країнах, приймаються на території України без будь-якого додаткового засвідчення (без легалізації та без завірення апостилем).

Переклад довідки від нерезидента

У п. 103.5 ПКУ зазначено: довідка має бути перекладена відповідно до законодавства України. Виконання цієї вимоги викликає ще більше запитань, оскільки в ПКУ щодо перекладу не прописано жодного слова, а от спеціалісти Міндоходів стосовно цього надали власні роз’яснення (підкатегорія 102.18 системи «ЗІР»).

Державною мовою в Україні є українська (ст. 10 Конституції України). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. № 5029-VI, державна мова — закріплена законодавством мова, уживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку й інформатики тощо.

Ураховуючи це й неуточнене правило щодо перекладу з п. 103.5 ПКУ, можна вважати, що достатньо просто перекласти довідку на українську мову, і таким чином буде виконана вимога ПКУ. Але в контролерів інша думка.

Вони в зазначеній консультації вказують, що переклад довідки, яка підтверджує резидентський статус нерезидента, для застосування переваг міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування не має такої ж юридичної сили, як її оригінал. Автентичність копії довідки (достовірність, відповідність її оригіналові) має бути засвідчена. Зокрема ст. 79 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-XII (даліЗакон про нотаріат) передбачає засвідчення вірності перекладу. Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо ж нотаріус їх не знає, переклад документа може бути зроблений перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Такі вимоги контролерів, ми вважаємо, не зовсім обґрунтовані. Адже п. 103.5 ПКУ не висуває жодних додаткових вимог до форми перекладу чи підтвердження його правильності. До того ж Закон про нотаріат установлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні, а тому може висувати вимоги до перекладу лише в разі його обов’язкового посвідчення нотаріусом. Однак такої вимоги в ПКУ немає, тож і говорити про обов’язкове завірення перекладу нотаріусом підстав немає. Хоча, з іншого боку, зважаючи на особливу настирливість контролерів стосовно цього, дешевше буде нотаріально посвідчити переклад, аніж гаяти час і витрачати кошти на судову тяганину.

Підсумуємо

Як ми вже довели, переклад і легалізація — це зовсім різні речі та дві окремі процедури! І хоча п. 103.5 ПКУ висуває обов’язкову умову легалізації та перекладу довідки, без першої можна й обійтися, якщо це передбачено міжнародним договором, а от від другої — аж ніяк не відійти. Водночас частенько процедура легалізації довідки вже включає й процедуру обов’язкового її перекладу. Проте не можна говорити, що одна процедура замінює іншу.

І наостанок: у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 ПКУ, доходи нерезидента з джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування (п. 103.10 ПКУ).

Редакція  газети
«Інтерактивна бухгалтерія»