Нерідко суб’єкти господарювання вирішують, що доцільнішим для них буде укладення тих чи інших договорів у власних інтересах не самостійно, а за допомогою залученого «зі сторони» посередника. З огляду на практичну корисність таких рішень у багатьох випадках, договори комісії давно є доволі поширеними серед посередницьких договорів. Однак, незважаючи на те що про договори цього виду багато писалося та обговорювалося, трапляється, що під час укладення та виконання таких договорів сторони припускаються юридичних помилок, що створюють для них певні, іноді серйозні, складності.
У статті висвітлимо цивільно-правову природу договору комісії та з’ясуємо, у чому полягає його відмінність від інших посередницьких договорів

Договір комісії: предмет й істотні умови

Класичне визначення цього договору говорить, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ). Одразу резюмуємо: у цьому законодавчому визначенні предмета договору комісії зібрані його істотні ознаки:

  • предметом договору комісії є обов’язок комісіонера вчинити один або декілька правочинів;
  • договір комісії є оплатним;
  • правочини (правочин) на підставі договору комісії вчиняються комісіонером від свого імені;
  • правочини (правочин) на підставі договору комісії вчиняються комісіонером за рахунок комітента.

Сторонами договору комісії є комісіонер та комітент. Законодавець не встановлює обмежень стосовно правового статусу таких суб’єктів, однак, зважаючи на те що договір комісії є оплатним, тобто передбачає отримання прибутку комісіонером, можна дійти логічного висновку: якщо послуги комісії надаються систематично, комісіонер має бути юридичною особою чи підприємцем. Власне це прямо передбачено й п. 1.2 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13.03.1995 р. № 37. Так, згідно із зазначеною нормою учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є:

  • суб’єкт господарювання, який приймає товар на комісію (комісіонер),
  • громадянин,  підприємство (організація,  установа), що здає товар на комісію (комітент).

За своїми юридичними характеристиками договір комісії є консенсуальним — договір вважається укладеним із моменту досягнення про це згоди сторонами.

Договір комісії може бути як строковим, так і безстроковим (ч. 1 ст. 1012 ЦКУ).

Оплатність договору комісії «закладено» у його дефініції, з якої чітко вбачається, що комісіонер здійснює свої функції за плату (нагадаємо: вона має назву «комісійна плата»). Тому навіть у разі, якщо в договорі комісії про комісійну плату не буде нічого вказано, це зовсім не означатиме, що комісіонер не може на неї претендувати. У такому випадку комісійна плата виплачується після виконання договору комісії виходячи зі звичайних цін за такі послуги (ч. 3 ст. 1013 ЦКУ).

Комісіонер матиме право на отримання плати на загальних підставах також і тоді, коли договір комісії не був виконаний із причин, які залежали від комітента. А в разі розірвання чи односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії (ч.ч. 4, 5 ст. 1013 ЦКУ).

Загалом договори комісії можуть укладатися з метою доручення комісіонерові вчинення будь-яких, не заборонених законом і таких, що не суперечать правовому статусу сторін, правочинів.

Своєю чергою, щодо тих договорів комісії, коли комісіонеру доручається продати або придбати для комітента певний товар, закон чітко встановлює, що істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати чи купити майно, є умови про це майно та його ціну (ч. 3 ст. 1012 ЦКУ).

У чому різниця між договором комісії, агентським договором і договором доручення?

Як ми зазначали, договір комісії належить до посередницьких договорів. Поряд із договором комісії поширеними видами посередницьких договорів є й агентський договір та договір доручення. Визнаючи, що посередницькі договори доволі корисні, оскільки допомагають суб’єктам господарювання досягати їх мети за допомогою залучення сторонніх осіб та організацій, зауважимо й те, що обрання того з посередницьких договорів, який не повною мірою відповідає меті й інтересам підприємства, може принести додаткові небажані «сюрпризи». Тому, аби запобігти можливим зловживанням із боку контрагентів та іншим неочікуваним наслідкам, важливо правильно відмежовувати договір комісії від інших посередницьких договорів.

Для цього процитуймо законодавчі визначення посередницьких договорів:

  • договір комісії — це договір, за яким одна сторона зобов’язується за дорученням другої сторони за плату вчинити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦКУ);
  • агентський договір — договір, за яким одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод або сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта й за його рахунок (ч. 1 ст. 297 Господарського кодексу України, далі — ГКУ);
  • договір доручення — договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, учинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов’язки довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦКУ).

Основні відмінності, за якими договір комісії відрізняється від інших посередницьких договорів, указані вже в самих наданих законодавцем визначеннях цих договорів (див. вище). Зокрема йдеться про такі відмінності:

1. Від чийого імені діє посередник

За договорами комісії посередник — комісіонер — завжди діє від власного імені, а не від імені особи, в інтересах якої він діє (комітент). Натомість за договором доручення посередник (повірений) діє лише від імені свого довірителя. Агентський договір, своєю чергою, як і договір доручення, передбачає, що посередник (комерційний агент) діє від імені суб’єкта, якого він представляє. Так, ГКУ чітко закріпив, що не є комерційними агентами підприємці, які діють, хоча й у чужих інтересах, але від власного імені (ч. 3 ст. 295 ГКУ).

2. У чому полягає зміст діяльності посередника

У межах договору комісії посередницька діяльність комісіонера полягає в учиненні правочинів.

Нагадаємо

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦКУ).

Тобто якщо комісіонеру доручено представляти інтереси комітента перед третіми особами без мети вчинення правочину, такий договір не може вважатися договором комісії.

На відміну від договору комісії, агентський договір передбачає необхідність укладення комерційним агентом угод чи сприяння їх укладенню (надання фактичних послуг). Як бачимо, якщо комерційному агенту доручено перше — укладення угод, то фактично зміст діяльності комерційного агента за агентським договором та комісіонера — за договором комісії збігатиметься (однак комерційний агент, на відміну від комісіонера, діятиме від імені суб’єкта, якого представляє). Попри таку схожість, ГКУ встановлює, що до агентських відносин у частині, не врегульованій ГКУ й іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, можуть застосовуватися відповідні положення ЦКУ, якими регулюються відносини доручення.

За договором доручення повірений учиняє від імені довірителя певні, визначені договором, юридичні дії. Це можуть бути серед іншого й правочини — як односторонні, так і багатосторонні. Відмінність від договору комісії полягатиме лише в тому, що такі дії, як уже мовилося, учиняються довірителем не від власного імені, а від імені повіреного. Крім того, поняття «юридичні дії» значно ширше, ніж учинення правочинів. Фактично це будь-які конкретні та здійсненні дії, що мають юридичне значення й тягнуть за собою правові наслідки або ж не створюють таких наслідків (наприклад, ознайомлення з матеріалами справи тощо).

3. Оплата посереднику

Договір комісії, як і агентський договір, може бути лише оплатним. У цьому полягає його наступна відмінність від договору доручення, який може бути як оплатним, так і безоплатним — залежно від волі сторін (право сторін погодити в договорі безоплатний характер послуг повіреного висновується із ч. 1 ст. 1002 ЦКУ).

4. Особливості правового статусу посередника

Загалом комісіонером та повіреним можуть бути будь-які суб’єкти, наділені для цього необхідним обсягом дієздатності. Однак стосовно договорів комісії, варто зробити застереження: комісіонером-непідприємцем хоче бути лише особа, яка надає відповідні послуги разово. Якщо ж мовити про договори комісії, розраховані на тривалу співпрацю між сторонами, й агентські договори, коло потенційних посередників значно звужується. Так, професійним комісіонером або комерційним агентом може бути лише суб’єкт господарювання.

До того ж послуги з комерційного посередництва надаються тільки суб’єктам господарювання (ч. 1 ст. 295 ГКУ).

5. Зобов’язання посередника перед третіми особами

Ця відмінність договору комісії від суміжних договорів безпосередньо пов’язана, зокрема з тим, від чийого імені діє посередник.

Оскільки комісіонер діє від власного імені, укладаючи на користь комітента договори з іншими особами, відповідно, він і нестиме відповідальність за порушення умов таких договорів. Крім того, третя особа взагалі може не знати про те, що комісіонер укладає з нею договір не задля власних потреб, а на виконання укладеного з комітентом договору комісії.

Звісно, це не позбавляє комісіонера права в певних випадках звертатися до комітента з вимогою про відшкодування збитків, понесених ним перед третьою особою з вини комітента. Наприклад, якщо комісіонер несвоєчасно розрахувався з продавцем через те, що комітент усупереч умовам договору комісії своєчасно не перерахував йому необхідну суму коштів, і через це комісіонер був змушений сплатити продавцеві штрафні санкції. У такому випадку цілком законною буде вимога комісіонера до комітента про відшкодування йому суми сплачених штрафних санкцій. Однак комісіонер не вправі відмовити продавцеві у виплаті штрафних санкцій, мотивуючи це виною комітента.

Натомість під час виконання договорів доручення й агентських договорів ситуація зовсім інша, оскільки всі юридичні дії повірений учиняє від імені довірителя. Тому будь-які претензії з боку третіх осіб, які пред’являтимуться до повіреного (комерційного агента) особисто, є юридично неспроможними, оскільки повірений (комерційний агент) лише виконував функцію представника інтересів довірителя, а не своїх. Такі претензії можуть бути обґрунтованими лише тоді, коли представникові у вину ставитиметься порушення, учинене ним особисто, від власного імені.

Особливості виконання договору комісії

Особливості виконання договорів комісії детально врегульовані законом. Для зручності можна виділити окремі групи таких особливостей.

Умови вчинення правочинів комісіонером. За загальним правилом, комісіонер зобов’язаний учиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Такі умови та вказівки можуть бути прямо прописані в тексті договору за бажанням сторін. Якщо ж у договорі таких вказівок немає, комісіонер зобов’язаний учиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що, як правило, висуваються (ч. 1 ст. 1014 ЦКУ).

Слід завважити, що в окремих випадках комісіонер таки має право відступити від вказівок комітента. Зокрема, не буде порушенням із боку комісіонера, якщо (ч.ч. 1, 2 ст. 1017 ЦКУ):

  • цього вимагають інтереси комітента, і комісіонер не міг заздалегідь запитати комітента, чи не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Водночас комісіонер має якнайшвидше повідомити комітента про допущені ним відступи;
  • комісіонер є підприємцем, а право діяти на виконання договору комісії, допускаючи при цьому певні відступи від указівок комітента, прямо надане йому договором комісії. Завважимо, що й в цьому разі комісіонер зобов’язаний повідомляти комітента про допущені відступи.

Так, у постанові ВГСУ від 08.04.2010 р. у справі № 8/119-38 наголошено, що:

«...право на відступ від договору без необхідності здійснення попереднього запиту, але з обов’язковим повідомленням комітента, як випливає із ч. 2 ст. 1017 ЦКУ, може бути надано лише комісіонеру-підприємцю. За відсутності у договорі права відступати від його умов комісіонер набуває таку можливість, якщо: 1) це зумовлено інтересами комітента та 2) комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит».

Сторонам договору комісії необхідно пам’ятати про правові наслідки, які може спричинити не узгоджений із комітентом відступ від його вказівок. Зокрема:

  • у разі продажу комісіонером майна за ціною, нижчою ніж обумовлена з комітентом, на комісіонера покладається обов’язок заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки (наприклад, товар був реалізований напередодні збігу терміну придатності, і якби комісіонер не знизив ціну та не продав його, прострочена продукція заподіяла б комітенту значно більше збитків). Окрім того, якщо договором комісії передбачалося, що комісіонер для погодження можливості продажу товару за нижчою ціною зобов’язаний був направити комітентові попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг заздалегідь запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит (наприклад, комітент-фізособа відпочивав за кордоном, і з ним не було зв’язку) (ч. 3 ст. 1017 ЦКУ);
  • у разі придбання комісіонером майна за ціною, вищою ніж була погоджена з комітентом, комітент має право відмовитися від прийняття такого майна, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю купівлю. Якщо ж комітент не зробив такого повідомлення, вважається, що майно, придбане для нього комітентом, прийняте (ч. 4 ст. 1017 ЦКУ).

Зауважимо: якщо комісіонер під час купівлі майна сплатив різницю в ціні, тобто самостійно оплатив суму, що перевищує ціну, узгоджену з комітентом, останній не має права відмовитися від прийняття виконання договору (ч. 5 ст. 1017 ЦКУ).

Варто звернути увагу й на таке: закон установлює, що в разі якщо комісіонер учинив правочин на умовах вигідніших, аніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові (ч. 2 ст. 1014 ЦКУ).

Залучення комісіонером до виконання договору третьої особи — субкомісіонера. За загальним правилом, комісіонер повинен надати комітенту послуги з комісії самостійно. Однак якщо комітент висловив згоду на укладення комісіонером договору субкомісії для покладення комісіонером своїх функцій на іншу особу, комісіонер має право укласти такий договір. Укладення договору субкомісії без отримання згоди допускається лише за виняткових обставин. Наприклад, якщо комісіонер узяв на себе обов’язок реалізувати певну партію алкоголю, а строк дії його ліцензії спливає.

Слід завважити, що в цьому випадку комісіонер нестиме перед комітентом повну відповідальність за дії субкомісіонера. Комісіонер, своєю чергою, набуває щодо субкомісіонера прав та обов’язків комітента. Водночас комітент не має права без згоди комісіонера вступати у відносини із субкомісіонером (ст. 1015 ЦКУ).

Особливості виконання договору, укладеного комісіонером із третьою особою. Ітиметься про специфіку виконання не безпосередньо договору комісії, а договору, що був укладений комісіонером у межах виконання ним своїх функцій за договором комісії.

Варто наголосити, що й за договором, укладеним із третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору (ч. 2 ст. 1016 ЦКУ).

Якщо з будь-яких причин третя особа не виконала або неналежним чином виконала свої обов’язки за укладеним із нею договором, відповідальність за це не може бути покладена на комісіонера. Наприклад, комісіонер в інтересах комітента укладає договір поставки, однак після фактичної передачі товару покупцеві — третій особі, остання затримує його оплату. Вина, як і відповідальність комісіонера за таке порушення з боку третьої особи, виключається. Винятком є випадки, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

Обов’язок комісіонера в описаній ситуації зводиться до повідомлення про вчинене третьою особою порушення комітента та збору й забезпечення необхідних доказів. Комітент, своєю чергою, має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи (ч.ч. 3–4 ст. 1016 ЦКУ).

Важливо зазначити, що перерахування комітентом коштів на рахунок комісіонера в іноземній валюті з метою виконання останнім договору з третьою особою-нерезидентом не можна вважати здійсненням розрахунків у валюті між резидентами. Хоча контролери й дотримуються іншої думки, вимагаючи наявності індивідуальної ліцензії НБУ для здійснення відповідних операцій, однак у судах вдається довести помилковість такої позиції) (див. ухвалу ВАСУ від 28.04.2009 р. у справі № К-14599/07).

Право власності комітента

Важливою особливістю договору комісії є те, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ч. 1 ст. 1018 ЦКУ). Отже, комісіонер, який придбав майно в інтересах комітента, незважаючи на те що він діяв від власного імені, не може вважатися власником такого майна. На цьому неодноразово наголошували й суди.

Так, наприклад, в ухвалі ВССУ від 21.02.2012 р. у справі № 6-2085св12 суд чітко зазначає, що договір комісії за своєю природою не є договором про відчуження майна, оскільки предметом такого договору є винятково правовідносини з надання послуг.

Своєю чергою, ВАСУ в ухвалі від 07.04.2016 р. у справі № 818/1556/15 (К/800/3701/16) наголосив:

«Таким чином, під час комісії не відбувається передача права власності від комісіонера до комітента — комітент хоча і не бере участі в угоді з придбання/реалізації майна, проте він весь час залишається власником цього майна або відповідних грошових коштів».

Звіт комісіонера

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії майно (ч. 1 ст. 1022 ЦКУ).

Оскільки законодавство не встановлює строку, протягом якого має бути поданий звіт, це питання варто врегулювати в договорі. Так, якщо надання послуг комісіонером здійснюється разово, можна погодити, що звіт має бути наданий протягом, скажімо, 10-ти днів із дня вчинення правочину. Якщо ж комісіонер надає послуги комітенту систематично, договором можна передбачити, що звіт повинен надаватися щомісяця у визначену дату.

Якщо в комітента виникнуть певні заперечення щодо такого звіту, він має повідомити про це комісіонера протягом 30-ти днів від дня отримання звіту. В іншому випадку звіт вважається прийнятим (ч. 2 ст. 1022 ЦКУ).

Завважимо, форму звіту комісіонера в деяких випадках (зважаючи на  особливості господарських операцій, здійснення яких передбачається) доцільно затверджувати в окремому додатку до договору комісії, включивши до неї найменування, кількість, асортимент й інші характеристики товару тощо.

Права й обов’язки сторін за договором комісії

Основними правами комісіонера за договором комісії є:

  • право на отримання плати за надані ним послуги (ч. 1 ст. 1013 ЦКУ);
  • право на притримання речі, придбаної для комітента, для забезпечення своїх вимог за договором комісії (ч. 1 ст. 1019 ЦКУ);
  • право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові (ч. 1 ст. 1020 ЦКУ);
  • право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії (ч. 1 ст. 1024 ЦКУ).

До основних обов’язків комісіонера належать такі:

  • учиняти правочини, доручені комітентом, у порядку та на умовах, найвигідніших для комітента, визначених законодавством і договором комісії (ч. 1 ст. 1014 ЦКУ);
  • зберігати майно комітента, що було передано йому комітентом або отримане від третьої особи для передачі комітенту. Водночас саме комісіонер нестиме відповідальність перед комітентом за втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (ч. 1 ст. 1021 ЦКУ);
  • після завершення своєї роботи надати комітенту звіт про виконану роботу й передати все майно, належне комітенту (ч. 1 ст. 1022 ЦКУ).

Серед прав комітента варто згадати про право вимагати від комісіонера виконання умов договору відповідно до вказівок комітента. Щодо обов’язків комітента, насамперед він зобов’язаний прийняти від комісіонера все належно виконане за договором, оглянувши майно, придбане для нього комісіонером, а в разі виявлення в такому майні недоліків — негайно повідомити про це комісіонера.

Обидві сторони вправі відмовитися від договору комісії. Щоправда, комітент — будь-коли (ч. 1 ст. 1025 ЦКУ), а комісіонер — лише тоді, коли строк не встановлений договором (ч. 1 ст. 1026 ЦКУ).

Про відмову від договору обидві сторони мають попередити одна одну не пізніше ніж за 30 днів (ч. 2 ст. 1025, ч. 1 ст. 1026 ЦКУ).

Звісно, за взаємною домовленістю сторони договору комісії можуть наділити одна одну й іншими правами та/або покласти одна на одну обов’язки, не передбачені законом, за умови, якщо це відповідатиме законодавству.

Зразок договору комісії див. тут.

Редакція

газети «Інтерактивна бухгалтерія»