Звільнення працівників при мобілізації власників-фізосіб і компенсація середнього заробітку з Держбюджету

Звільнення працівників при мобілізації власників-фізосіб і компенсація середнього заробітку з Держбюджету

Зміни в п. 3 ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 40, ст. 43¹, ст. 47, ч. 3 ст. 119 КЗпП, ч. 7 ст. 7 Закону про ЄСВ.
Підстава: п. 1 р. 1, пп. 1 п. 9 р. 1 Закону № 1275.
Закон № 1275 набрав чинності 08.06.2014 р., окремі норми застосовуються із 18.03.2014 р.

Нарешті вирішено спірне запитання: чи буде призов на військову службу під час мобілізації підставою для звільнення працівника?

До змін п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП надавав підстави звільняти мобілізованих на військову службу. Водночас із 1 квітня 2014 року ч. 3 ст. 119 КЗпП гарантувала збереження місця роботи, посади й середнього заробітку працівнику, призваному на військову службу під час мобілізації на особливий період, але не більше одного року. Тепер же в п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП унесено корективи, і він не поширюється на випадки, коли на військову службу призвали працівника під час мобілізації на особливий період. За таких обставин немає підстав для звільнення мобілізованого працівника.

Призов або вступ на військову службу власника-фізособи — підстава для звільнення працівників

Поряд з урегулюванням питання щодо неприпустимості звільнення працівників, мобілізованих на військову службу, тепер призов або мобілізація власника-фізособи під час особливого періоду на військову службу є додатковою підставою розірвати трудовий договір із найманими у такого власника працівникам. Для цього відповідною нормою було доповнено ст.ст. 36, 40 та 43¹ КЗпП.

Схоже на те, що під формулюванням «власники-фіз­особи» розуміють самозайнятих осіб, які мають найманих працівників (тобто фізосіб-підприємців й осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю). Вони є роботодавцями для працівників, із якими укладено трудові договори. Адже згідно зі ст. 21 КЗпП, трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства (установи, організації) або вповноваженим ним органом чи фізособою. Тобто останні теж можуть виступати в ролі роботодавців (ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. № 4312-VI).

Зважайте, що в п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП передбачено як одну із підстав припинити трудові відносини  — призов або вступ власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу. Схоже, тут ідеться про випадки призову або вступу на військову службу, крім мобілізації в особливий період.

Приміром, підприємця, який не досяг 25-річного віку, можуть призвати на строкову військову службу, або ж 30-річний підприємець може вирішити добровільно вступити на військову службу за контрактом.

Натомість у п. 10 ч. 1 ст. 40 КЗпП ідеться про призов або мобілізацію власника — фізичної особи під час особливого періоду як додаткову підставу, за якою можна звільняти працівників з ініціативи такого власника. При цьому отримувати тут попередньо згоду від профспілки власнику-фізособі не потрібно (ч. 1 ст. 43¹ КЗпП).

Далі акцентуємо увагу лише на призові самозайнятих осіб (фізосіб-підприємців) на військову службу під час мобілізації в особливий період, що дає підстави припинити трудові відносини з найманими працівниками.

Тож тепер у разі отримання мобілізаційного розпорядження, повістки самозайнята особа (фізособа-підприємець) може звільнити всіх своїх працівників без завчасного попередження.

Однак, як бути з обов’язком власника-фізособи щодо остаточного розрахунку з працівниками, якщо його мобілізовано, а працівників він звільнятиме? Це питання було вирішено шляхом покладення на власника-фізособу обов’язку протягом місяця після своєї демобілізації¹ виконати вказані в ст. 47 КЗпП обов’язки щодо остаточного розрахунку з працівниками без застосування до нього санкцій та штрафів за їх порушення.

Усе було б добре, якби не такий момент: самозайнята особа (фізособа-підприємець) може мати працівника, котрого вже мобілізовано на військову службу. І починаючи з 01.04.2014 р., згідно із ч. 3 ст. 119 КЗпП, за ним зберігають місце роботи, посаду та середній заробіток. Дотриматися цієї норми можна лише тоді, коли самозайнята особа (фізособа-підприємець) уповноважить іншу особу виконувати обов’язки щодо розрахунків із найманими працівниками.

Частково це можна вирішувати завдяки п. 25 підрозділу 10 р. ХХ ПКУ. Згідно з ним, якщо самозайнята особа (фізособа-підприємець, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), що має найманих працівників, мобілізована на військову службу та на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам зарплати та/або інших доходів, то обов’язок із нарахування та утримання ПДФО з таких виплат на строк військової служби самозайнятої особи несе ця вповноважена особа. Аналогічний підхід передбачено й щодо обов’язку самозайнятих осіб (фіз­осіб-підприємців) обчислювати, нараховувати та звітувати про сплату ЄСВ (крім сплати ЄСВ) за найманих працівників (п. 9² р. VIIІ Закону про ЄСВ).

Проте, яким чином фізособа-підприємець, котрого мобілізовано на військову службу 20.03.2014 р., може, виконуючи в польових умовах військові обов’язки з несення служби, уповноважити когось на виконання своїх обов’язків щодо розрахунків із працівниками? Єдине що, так це клопотати перед керівництвом військового підрозділу, щоб узяти відпустку² й вирішити це питання шляхом оформлення відповідних документів на вповноважену особу й доручення їй указаних обов’язків щодо розрахунків за виплатами працівникам.

Детальніше про це — у матеріалі «Як мобілізованим самозайнятим особам сплачувати й звітувати за податками і ЄСВ» поточного номеру газети «Інтерактивна бухгалтерія».

Компенсація середнього заробітку мобілізованим працівникам із бюджету

Нова редакція ч. 3 ст. 119 КЗпП указує, що поряд зі збереженням місця роботи й посади за мобілізованими працівниками їм не зберігають (як це було починаючи з 01.04.2014 р.), а компенсують середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, у яких вони працювали на час призову (незалежно від підпорядкування та форми власності), за рахунок коштів Держбюджету в порядку, визначеному Урядом. До того ж гарантія щодо збереження за мобілізованими на військову службу працівниками, але не більше року, місця роботи, посади й компенсації із бюджету середнього заробітку поширюється й на працівників, мобілізованих на військову службу починаючи з 18.03.2014 р. Тобто з дати набрання чинності Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. № 303/2014 (далі — Указ № 303).

До того ж, якщо ч. 3 ст. 119 КЗпП було викладено в новій редакції, то ч. 2 ст. 39 Закону про військову службу не зазнала жодних змін. Там, як і раніше, мовиться саме про збереження за мобілізованим на військову службу працівником його середнього заробітку. Тож або це промах законодавців, або ж усе-таки й у ст. 119 КЗпП ідеться про збереження роботодавцем середнього заробітку.

Можливо, діятиме такий же механізм отримання компенсації середнього заробітку від військкоматів, як і у випадку виклику військовозобов’язаного працівника на військові збори. Детальніше про розрахунки підприємства за виплатами з військкоматами — у матеріалі «Військові збори: облік виплат працівникові й отримання компенсації» газети «Інтерактивна бухгалтерія» № 62/2014. Адже без окремого порядку Уряду незрозуміло, яким чином діятиме новий механізм отримання компенсацій.

До 08.06.2014 р. (до внесення змін Законом № 1275 у ч. 3 ст. 119 КЗпП) діяв механізм, за яким підприємство повинно було:

• зберігати за мобілізованим працівником щомісяця його середній заробіток за робочі дні за період, протягом строку його військової служби;
• нараховувати середній заробіток відповідно до Поряд­ку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100;
• нараховувати (утримувати) ЄСВ й утримувати ПДФО з нарахованої суми середнього заробітку;
• виплачувати мобілізованому працівнику його середній заробіток (за вирахуванням утримань).

Тепер же незрозуміло: чи підприємство лише нараховуватиме такий середній заробіток, а всі виплати компенсуватимуться із бюджету та саме їх виплатить підприємство працівнику, чи все-таки підприємство і нараховуватиме, і виплачуватиме, а потім отримуватиме компенсацію з бюджету? Як бачимо, без рішення Уряду про порядок компенсації середнього заробітку з бюджету не обійтися.

ЄСВ і ПДФО з нарахованого заробітку мобілізованим працівникам: бути чи не бути

Проблеми будуть і з реалізацією на практиці вимоги не нараховувати ЄСВ на виплати, які компенсуються з бюджету в межах нарахованого середнього заробітку працівникам, мобілізованим на військову службу. Таке доповнення внесено до ч. 7 ст. 7 Закону про ЄСВ, яке діє для мобілізованих на військову службу резервістів та військовозобов’язаних із моменту призову під час мобілізації. Тобто з 18.03.2014 р., коли набрав чинності Указ № 303.

Виходить, що фактично за весь період, починаючи з дати, коли працівника мобілізовано на військову службу й за ним зберігають середній заробіток, роботодавець отримав право «заднім числом» НЕ нараховувати суми ЄСВ на вказану суму середнього заробітку.

А як же бути із сумою ЄСВ, нарахованою за березень-травень 2014 року на такі виплати, які уже потрапили до звітності й сплачені?

Ураховуючи норми ст. 58 Конституції України, зворотна дія законів у часі можлива лише для випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності (див. рішення КСУ від 09.02.1999 р. № 1-рп/99). Оскільки введення нової редакції ч. 3 ст. 119 КЗпП і звільнення від нарахування ЄСВ і утримання ПДФО не пов’язано з відповідальністю особи (окрім застосування штрафних санкцій), то й немає законодавчих підстав застосовувати ці зміни «заднім числом». Проте, зважаючи на ситуацію в країні, можна очікувати й на лояльну позицію державних органів у цьому питанні.

Тому незрозуміло: чи можна скоригувати звітність та повернути зайво нараховану суму ЄСВ за період з 18.03.2014 р. до 08.06.2014 р. Сподіваємося, Міндоходів найближчим часом надасть роз’яснення з цього приводу.

Здивування викликає й доповнення списку доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, компенсаційними виплатами з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (пп. «и» пп. 165.1.1 ПКУ).

Бо, якщо підприємство зберігає середній заробіток працівникам, то за п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5, така виплата належить до фонду додаткової зарплати та з неї мають утримувати ПДФО. Якщо ж компенсація середнього заробітку буде виплачена працівнику після її отримання з бюджету, тоді вона не потраплятиме до оподаткованого доходу згідно з пп. «и» пп. 165.1.1 ПКУ.