Із 1 червня керівників можна звільняти без зазначення причин

Із 1 червня керівників можна звільняти без зазначення причин

(коментар до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014 р. № 1255-VII, далі — Закон № 1255)

Набрав чинності 01.06.2014 р.

Законом № 1255 передбачено додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства чи уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників і за певних умов. Відповідні зміни внесено до ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Тож із 1 червня 2014 року трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП).

Прийняття Закону № 1255 насамперед покликане врегулювати питання припинення повноважень посадових осіб підприємств і посилення їх матеріальної відповідальності. У сучасних реаліях такий крок цілком виправданий, адже навряд чи відповідальність лише в межах середнього заробітку захистить власника від недобросовісних керівників. Однак чи залишаться захищеними трудові права керівників підприємств та чи не перетворяться законодавчі новації у свавілля власників підприємства? Спробуємо розібратися.

На кого поширюється додаткова підстава для звільнення

У Законі № 1255 не визначено, хто саме вважається «посадовою особою». Не містить такого визначення й КЗпП. Спеціалісти Мін’юсту в листі від 22.02.2013 р. № 1332-0-26-13/11 пояснювали, що головним критерієм віднесення особи до посадових осіб є наявність в такої посадової особи організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. № 5, організаційно-розпорядчими вважаються обов’язки зокрема із керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах незалежно від форм власності. Такі функції виконують керівники державних, колективних або приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Під адміністративно-господарськими обов’яз­ками маються на увазі обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним або приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такими повноваженнями в тому чи іншому обсязі наділені начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступники, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Як бачимо, існує проблема при визначенні кола посадових осіб. Ще гострішою стає ця проблема, якщо проаналізувати визначення «службових осіб» у Кримінальному кодексі України, ст. 18 якого визначено, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Це, у свою чергу, означає, що поняття «посадова особа» і «службова особа» в законодавстві фактично прирівнюються один до одного.

Таким чином, зведення окремої підстави для звільнення до формулювання «припинення повноважень посадових осіб» може спричинити зловживання власником підприємства при бажанні звільнити, наприклад, бригадира без пояснення причин. Адже останній також є посадовою особою підприємства, оскільки виконує адміністративно-господарські обов’язки. Тож при прийнятті Закону № 1255 варто було обмежити коло посадових осіб, що можуть бути звільнені у випадку припинення повноважень керівником підприємства (членом виконавчого органу господарського товариства). Про можливі проблеми із тлумаченням у разі прийняття саме такого формулювання наголошували й спеціалісти Головного науково-експертного управління ВРУ в пояснювальній записці до прийнятого законопроекту.

Є певні нюанси у звільненні посадових осіб за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП, якщо з ними укладався контракт. Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП, у контракті за угодою сторін можуть визначатися умови розірвання договору, у тому числі дострокового. Водночас сфера застосування контракту визначається законами України. Укладення контракту у випадках, не передбачених законами України, не дозволяється.

Приміром згідно зі ст.ст. 6 та 9 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р. № 185-V передбачено укладення контрактів із керівниками державних підприємств, установ, організацій та господарських структур. Далі відповідно до Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою КМУ від 19.03.1993 р. № 203, установлено, що контракт із керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. Проте встановлення додаткових підстав звільнення посадової особи в контракті не виключає застосування загальних підстав для звільнення, передбачених КЗпП. Тож звільнити особу, найняту на роботу за контрактом, можна за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП.

Неоднозначною є ситуація з керівниками територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади й керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій. Адже Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженим постановою КМУ від 29.07.1999 р. № 1374, та Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою КМУ від 25.01.2012 р. № 45, для таких посадових осіб передбачено спеціальну процедуру як їх призначення, так і їх звільнення, та головне — з обґрунтуванням причини звільнення. Отже, без пояснення причин звільнити таких посадових осіб не так просто. Тому як реалізовуватиметься практика застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП як підстави для звільнення до вказаних посадових осіб державних органів, поки що незрозуміло.

Коли можна усунути директора від виконання його обов’язків

Відповідно до нової редакції ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), повноваження члена виконавчого органу (директора) можуть бути припинені в будь-який час або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень, якщо в роботодавця виникне така необхідність.

Змінами до цієї норми Закон № 1255 доповнив права власника не тільки відсторонювати керівника від виконання його обов’язків на певний строк, а й повністю припиняти його повноваження.

Також усунуто недоліки попередньої редакції ст. 99 ЦКУ, що ставила право власника на усунення керівника підприємства за потреби в залежність від змісту установчих документів підприємства. Із прийняттям змін можливість прописати в установчих документах випадки відсторонення та звільнення зі ст. 99 ЦКУ прибрали, а це дає право власнику підприємства звільняти чи відсторонювати керівника від виконання його обов’язків будь-коли.

Нові гарантії для звільнених посадових осіб

ВРУ подбала про соцгарантії для звільнених за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП, установивши для таких посадових осіб підвищений розмір вихідної допомоги порівняно з іншими працівниками. Так, відповідно до ст. 44 КЗпП особи, яких звільняють з ініціативи роботодавця у разі припинення повноважень посадових осіб мають право на вихідну допомогу в розмірі не менше середнього заробітку за шість місяців.

Межі відповідальності посадових осіб

Законом № 1255 передбачено посилення відповідальності посадових осіб підприємства. Відповідно до зміненої ст. 130 КЗпП, лише на посадову особу може бути покладена відповідальність за неодержаний підприємством прибуток.

Проте як бути з відшкодуванням шкоди, яка не пов’язана з неодержаним прибутком підприємства?!

У такому разі згідно зі зміненою ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству під час виконання трудових обов’язків, посадові особи, які її завдали, більше не несуть матвідповідальності в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього заробітку. На них покладається обмежена матеріальна відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 133 КЗпП). Проте лише якщо шкоду підприємству заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку й зберігання матеріальних, грошових або культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям. Як бачимо, ця стаття також не охоплює всіх можливих випадків завдання шкоди підприємству.

Стосовно повної матвідповідальності (ст. 134 КЗпП), у загальних випадках договір про повну матвідповідальність з директором також не укладають. Про можливі варіанти читайте в матеріалі «Чи можна укласти з директором договір про повну матеріальну відповідальність».

Тож виходить, що до керівника, у разі вчинення ним порушень, можна застосувати лише обмежену матеріальну відповідальність у конкретних випадках (у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього заробітку) та вимагати стягнення з нього неодержаного прибутку.

У Господарському кодексі України (далі — ГКУ) також установили рамки відповідальності посадових осіб. Так, окремо встановлено, що посадові особи за шкоду, завдану ними підприємству, відповідатимуть НЕ «в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства» (як це передбачалося раніше в ч. 4 ст. 89 ГКУ), а виключно в межах і порядку, передбачених законом. А такий порядок установлений ст.ст. 130, 132 та 133 КЗпП. Це дасть можливість припинити зловживання та звільнення від відповідальності посадових осіб через включення відповідних положень до установчих документів підприємства.

Положення щодо посилення відповідальності торкнулися й членів наглядової ради. Відповідно до зміненої ст. 51 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI, відповідальність членів наглядової ради відтепер не встановлюється цим Законом, статутом товариства, положенням про наглядову раду акціонерного товариства, а також цивільно-правовим або трудовим договором (контрактом), що укладається з членом наглядової ради. Притягатимуть до відповідальності членів наглядової ради в загальному порядку відповідно до ст.ст. 130, 132 та 133 КЗпП.