Чимало підприємств на практиці потребують укладення цивільно-правового договору з особою, що є керівником відповідної юридичної особи. Однак, чи законні такі правочини та як їх юридично грамотно оформити?

Зазвичай побоювання укладати договори між юридичною особою та її директором обумовлені тим, що такі особи є пов’язаними (абз. 4 пп. «б» пп. 14.1.159 ПКУ). Однак насправді ризики під час укладення подібної угоди спіткають сторін передусім не в податковій, а в юридичній площині. Пояснімо.

Заради справедливості відразу завважимо: законодавством НЕ заборонено укладати цивільно-правові договори між юридичною особою та її найманими працівниками.

Приміром, поширеною практикою є отримання працівником від роботодавця поворотної фіндопомоги. Правомірність такої ситуації опосередковано підтверджується пунктом 3.28 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5, згідно з яким позики, видані працівникам підприємств (для поліпшення житлових умов, на індивідуальне будівництво, заведення домашнього господарства), не належать до фонду оплати праці. Про надання поворотної фінансової допомоги (позики) працівникові згадується й у листі ДФСУ від 28.10.2015 р. № 22849/6/99-99-17-03-03-15.

Та й Мінсоцполітики свого часу виступало не проти цивільно-правової угоди між підприємством-роботодавецем і працівником (див. лист від 06.08.2004 р. № 18-429).

Однак  у випадку, коли контрагентом підприємства за договором є саме директор, усе дещо складніше. Це пов’язано з тим, що керівник юридичної особи є не лише найманим працівником, а ще й її представником у розумінні Цивільного кодексу України (даліЦКУ).

Так, ч. 3 ст. 238 ЦКУ передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, установлених законом.

Окрім того, директора, скажімо, ТОВ, цілком можна вважати особою, яка обіймає посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків у юридичній особі приватного права, а отже — на нього поширює свою дію ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII, якою встановлено заборону використовувати своє становище та пов’язані із цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Отож, аби в майбутньому не постало питання про недійсність договору, укладеного між юридичною особою та її директором (нагадаємо, що згідно з пп. 20.1.30 ПКУ правом ініціювати визнання правочину недійсним наділені в т.ч. і податківці), радимо взяти до уваги декілька порад.

По-перше, наполегливо радимо задокументувати, що волевиявлення на укладення правочину з директором виходить передусім не від останнього, а від вищого органу управління юридичної особи — загальних зборів (або від правління/дирекції, якщо виконавчий орган юрособи є колегіальним, а особа, з якою укладатиметься договір, його очолює). Підтвердженням цьому може слугувати протокол загальних зборів/засідання правління тощо.

По-друге, і це очевидно, — потрібно уникати підписання договору «самим із собою». Тобто — ситуації, коли з одного боку договір підписано директором як фізособою, а з іншого — теж директором, однак уже в іпостасі представника юридичної особи. Адже це неминуче наштовхуватиме на думку про порушення обмеження, що передбачене ч. 3 ст. 238 ЦКУ.

Так, якщо виконавчий орган юрособи є колегіальним, укласти договір від імені підприємства може будь-який інший член правління (дирекції), аніж той, з яким укладатиметься договір.

Якщо ж директор є одноосібним керівником юридичної особи, для укладення договору доведеться залучити будь-якого іншого працівника підприємства, і в такій ситуації напевне знадобиться довіреність. Водночас завважте: довіреність третій особі, уповноваженій на підписання договору з директором, має видаватися не від імені директора, а від імені самої юридичної особи. Ба більше: аби якомога краще себе убезпечити, радимо, аби особа, котра від імені підприємства укладатиме договір із директором, була визначена на загальних зборах, а довіреність на її ім’я була підписана заступником директора (звісно, якщо право заступника директора видавати довіреності від імені юридичної особи передбачена статутом).

Зразок довіреності див. далі.

Зразок

ДОВІРЕНІСТЬ

 

«20» квітня 2017 р.                          м. Київ                                       № 12/34

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромашка» (код ЄДРПОУ 87328731), в особі заступника директора Гавриша Івана Яковича, який діє на підставі Статуту, цією довіреністю вповноважує головного бухгалтера ТОВ «Ромашка» Золотову Інну Арсенівну (паспорт серії СВ № 165875, виданий Дарницьким РУ ГУ МВС у м. Києві 16.08.2005 р.):

УКЛАСТИ від імені та на користь Товариства договір оренди транспортного засобу (автомобіля) із Зоновим Петром Романовичем;

БУТИ ПРЕДСТАВНИКОМ Товариства перед усіма фізичними та юридичними особами із зазначеного питання.

Для виконання цієї довіреності Золотовій Інні Арсенівні надаються права погоджувати істотні умови договору оренди транспортного засобу (автомобіля), підписувати від імені Товариства договір оренди й інші документи на виконання цього договору, здійснювати інші юридично необхідні дії, пов’язані з виконанням цієї довіреності.

Повноваження щодо цієї довіреності не можуть передаватися третім особам.

Ця довіреність дійсна до 01.05.2017 р.

Зразок підпису Золотової Інни Арсенівни _____________ підтверджую.

 

Заступник директора

ТОВ «Ромашка»                     __________________                       Гавриш І. Я.

Ми розуміємо, що дотримання зазначених вище формальностей на перший погляд може видатися дещо клопітним. Однак завважте: їх ігнорування здатне спричинити щодо підприємства серйозні негативні наслідки.

Насамперед ст. 216 ЦКУ визначено, що в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а за умови неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, наявними на момент відшкодування.

Окрім того, визнання судом договору недійсним потягне за собою необхідність коригування даних бухгалтерського обліку й уточнення податкових зобов’язань із податку на прибуток/єдиного податку. Певна річ — із похідними наслідками у вигляді фінансової відповідальності.

Редакція

газети «Інтерактивна бухгалтерія»