Організація охорони праці на підприємстві

Майже перед кожним підприємством, що провадить господарську діяльність, постає питання організації охорони праці. Роботодавець у будь-якому разі зобов’язаний створити безпечні умови праці на кожному робочому місці, ужити заходів щодо усунення причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві. А працівники мають бути поінформовані та проінструктовані стосовно дій, які потрібно виконувати за умови виникнення на підприємстві аварійних ситуацій, пов’язаних із безпосередньою загрозою для їх життя і здоров’я, а також про запобіжні та захисні заходи, що мають бути вжиті

Обов’язки щодо охорони праці з боку роботодавця

Закон про охорону праці вимагає від роботодавця одночасно з прийманням працівника на роботу забезпечити йому належні умови праці.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону про охорону праці під час укладання трудових договорів (крім трудового договору про дистанційну роботу, про роботу вдома) роботодавець повинен поінформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунено, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги й компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства й колективного договору.

Водночас працівникові не можна пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. А до виконання робіт підвищеної небезпеки й тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи (ч. 3 ст. 5 Закону про охорону праці).

Вимоги до роботодавців щодо охорони праці визначено Вимогами № 67, які включають:

• організацію та дотримання безпеки на робочих місцях;
• облаштування робочих зон;
• облаштування невиробничих приміщень;
• вибір безпечних засобів праці;
• безпечне проведення робіт із застосуванням засобів праці.

З урахуванням технологічних особливостей та умов роботи розроблено окремі галузеві Правила з охорони праці та Правила безпеки виконання окремих робіт, які мають статус нормативних документів. Їх систематизовано тут.

Хто відповідає за охорону праці на підприємстві

Перший етап організації охорони праці на підприємстві — створення відповідної служби або визначення вповноваженої особи.

Таблиця 1

Коли створюють службу охорони праці на підприємстві

Окрім служби охорони праці, на підприємстві за безпечні умови праці працівників можуть відповідати:

— комісія з питань охорони праці (ст. 16 Закону про охорону праці);

— уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці (ст. 42 Закону про охорону праці).

Рішення про доцільність створення згаданої комісії, її кількісний та персональний склад приймає трудовий колектив на загальних зборах (конференції) за поданням роботодавця та професійної спілки.

На підставі Типового положення № 55 за участю представників кожної сторони розроблюють Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке затверджують ухвалою загальних зборів (конференції) трудового колективу (п. 1.4 Типового положення № 55).

Комісію формують на засадах рівного представництва осіб від роботодавця (спеціалісти з безпеки, гігієни праці й інших служб підприємства) та професійної спілки, а за її відсутності — уповноважених найманими працівниками осіб (п. 1.5 Типового положення № 55).

Основними завданнями комісії є (п. 2.1 Типового положення № 55):

• захист законних прав й інтересів працівників у галузі охорони праці;
• підготовка на основі аналізу стану безпеки й умов праці на виробництві рекомендацій роботодавцеві та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;
• узгодження через двосторонні консультації позицій сторін у вирішенні практичних питань у галузі охорони праці для забезпечення поєднання інтересів роботодавця та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктним ситуаціям на підприємстві;
• вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору найбільш важливих питань з охорони праці, визначення достатніх асигнувань на Комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці та ефективний контроль за цільовим витрачанням цих коштів;
• захист прав й інтересів потерпілих працівників під час розгляду питань щодо призначення їм страхових виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; надання додаткових пільг і компенсацій згідно з положеннями колективного договору за рахунок роботодавця.

Уповноважених найманими працівниками осіб із питань охорони праці обирають на підприємствах, де немає професійної спілки, для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці (п. 1.3 Типового положення № 56).

Їх обирають простою більшістю голосів, відкритим голосуванням і на строк, визначений загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства або цеху, зміни, дільниці, бригади, ланки тощо.

Чисельність уповноважених із питань охорони праці визначають загальні збори (конференція трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки й умов праці в кожному виробничому підрозділі (п.п. 1.5, 1.6 Типового положення № 56).

Уповноважені з питань охорони праці мають право (р. 3 Типового положення № 56):

• безперешкодно перевіряти на підприємстві стан безпеки й гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів з охорони праці на об’єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;
• уносити роботодавцеві обов’язкові на розгляд пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів із безпеки та гігієни праці, здійснювати контроль за реалізацією цих пропозицій;
• звертатися по допомогу до органу державного нагляду в разі, якщо вони вважають заходи роботодавця з охорони праці недостатніми;
• вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці в разі виникнення загрози життю або здоров’ю працівників;
• уносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;
• бути обраними до складу комісії з питань охорони праці підприємства в разі її створення.

Для виконання обов’язків уповноваженими з питань охорони праці роботодавець за власний рахунок організовує їх навчання, забезпечує необхідними засобами та звільняє від роботи на передбачений колективним договором строк зі збереженням за ними середнього заробітку (ч. 2 ст. 42 Закону про охорону праці).

Загалом до організації охорони праці входять декілька етапів, а саме:

• атестація робочих місць;
• навчання з охорони праці;
• проведення медоглядів працівників;
• фінансування витрат на охорону праці.

Стисло охарактеризуємо кожен із перелічених вище етапів.

Атестація робочих місць

Порядок її проведення регламентовано Порядком № 442 та Методрекомендаціями № 41.

Відповідно до п. 4 Порядку № 442 атестацію проводить атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначають наказом по підприємству, організації, у строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж раз на 5 років.

Позачергово атестацію проводять у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.

До складу комісії входить уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а за відсутності профспілкової організації — уповноважена найманими працівниками особа.

Атестація робочих місць передбачає (п. 6 Порядку № 442):

• установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
• санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;
• комплексну оцінку факторів виробничого середовища й характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
• установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
• обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
• визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах;
• складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників;
• аналіз реалізації технічних й організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру й безпеки праці.

Результати атестації використовують для розроблення заходів щодо покращення умов праці й оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах (абз. 1 п. 10 Порядку № 442).

Відповідно до п. 6.9 Методрекомендацій № 41 матеріали атестації робочих місць є документами суворої звітності, та їх зберігають на підприємстві протягом 50 років.

Розлогіше про атестацію робочих місць читайте в таких матеріалах:

• «Атестація робочих місць за умовами праці: підстави та порядок проведення»;
• «Атестація робочих місць за умовами праці: результати, облік і відповідальність».

Навчання з охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу та в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки в разі виникнення аварії. Працівники, зайняті на роботах із підвищеною небезпекою (див. Перелік № 15) чи там, де є потреба в професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальні навчання та перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці (ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону про охорону праці).

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначений Типовим положенням № 15.

Працівники, у т.ч. посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, не допускаються до роботи. У разі виявлення у працівників, у т.ч. посадових осіб, незадовільних знань із питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторні навчання та перевірку знань (ч.ч. 6, 7 ст. 18 Закону про охорону праці). Про це додатково див. «Навчання з охорони праці: організація, види, періодичність».

Медогляди працівників

Про обов’язкові медогляди працівників зазначено у ст. 17 Закону про охорону праці. Зокрема, останньою визначено, що роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування й організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Медичні огляди проводять відповідні заклади охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника.

Керуючись п.п. 1.4, 1.5 Порядку № 246, попередній медичний огляд проводять під час прийняття на роботу з метою:

— визначення стану здоров’я працівника й реєстрації вихідних об’єктивних показників здоров’я та можливості виконання без погіршення стану здоров’я професійних обов’язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища та трудового процесу;

— виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше в разі роботи на попередніх виробництвах, та попередження виробничо-зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

Своєю чергою, періодичні медичні огляди проводять із метою:

— своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо-зумовлених захворювань у працівників;

— забезпечення динамічного спостереження за станом здоров’я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

— вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

— розробки індивідуальних і групових лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

— проведення відповідних оздоровчих заходів.

Згідно з р. ІІІ Порядку № 246 роботодавець:

• організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища та трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, і подає ці дані відповідній санітарно-епідеміологічній станції;
• повинен під час укладання трудового договору поінформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунено, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги й компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору;
• погоджує план-графік проведення медичних оглядів закладами охорони здоров’я;
• забезпечує своєчасну й організовану явку працівників на медичні огляди та обстеження;
• здійснює контроль за проведенням медоглядів у строки, погоджені із закладами охорони здоров’я, призначає відповідальних осіб за організацію медогляду;
• відсторонює від роботи працівників, які не пройшли в установлений строк медичні огляди, та не допускає до роботи працівників, яким за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров’я;
• забезпечує проведення відповідних оздоровчих заходів у повному обсязі й усуває причини, що призводять до професійних захворювань (отруєнь);
• забезпечує за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
  • за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;
  • за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дає змоги йому виконувати свої трудові обов’язки;
• має право в установленому законодавством порядку притягти працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, та відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати;
• приймає на роботу неповнолітніх лише після попереднього медичного огляду.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігають місце роботи (посаду) і середній заробіток (ч. 4 ст. 17 Закону про охорону праці).

Детальніше про медогляди працівників читайте в матеріалі «Медогляд працівників підприємства: організація, бухгалтерський і податковий облік».

Витрати на забезпечення гігієни та безпеки праці

На роботах зі шкідливими й небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, роботодавець зобов’язаний забезпечити за власний рахунок працівників безоплатно за встановленими нормами спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, а також мийними та знешкоджувальними засобами (ст. 8 Закону про охорону праці).

Розлогіше відповідні обов’язки роботодавця викладено в Мінімальних вимогах № 1804.

Зокрема, для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, розмір мінімальних витрат на фінансування витрат з охорони праці на рівні не менш ніж 0,5% фонду оплати праці попереднього періоду встановлено ч. 3 ст. 19 Закону про охорону праці.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюють у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 19 Закону про охорону праці).

За порушення цих вимог передбачено штраф із розрахунку 25% від різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період (ч. 3 ст. 43 Закону про охорону праці).

Приклад

Фонд оплати праці на підприємстві за 2020 рік становить 1500000,00 грн. Відповідно, у 2021 році підприємство має витратити на охорону праці не менш як 0,5% фонду оплати праці за 2020 рік, тобто 7500,00 грн (1500000,00 грн × 0,5%). Припустімо, підприємство витратить на зазначені цілі 5000,00 грн у 2021 році. Тоді підприємство сплатить штраф у розмірі 625,00 грн ((7500,00 грн – 5000,00 грн) × 25%).

Заходи та засоби з охорони праці визначено Переліком № 994, до яких входять:

• приведення основних фондів у відповідність до вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
• усунення впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів або приведення їх рівнів на робочих місцях у відповідність до вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
• проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці й аудиту з охорони праці, оформлення стендів, оснащення кабінетів, виставок, придбання необхідних нормативно-правових актів, наочних посібників, літератури, плакатів, відеофільмів, макетів, програмних продуктів тощо з питань охорони праці;
• проведення навчання та перевірки знань із питань охорони праці посадових осіб й інших працівників у процесі трудової діяльності, організація лекцій, семінарів та консультацій із зазначених питань;
• забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та засобами індивідуального захисту відповідно до норм, установлених законодавством про охорону праці та колективним договором або угодою (включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв’язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами);
• забезпечення працівників, зайнятих на роботах із важкими та шкідливими умовами праці, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком чи рівноцінними харчовими продуктами, а також газованою солоною водою відповідно до Кодексу законів про працю України, Закону про охорону праці та колективного договору або угоди;
• проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Відповідальність роботодавця

За порушення законодавства про охорону праці посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, та фізособи-підприємці несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну відповідальності (ст. 44 Закону про охорону праці).

Які штрафні санкції їм загрожують у разі порушення законодавства про охорону праці, відобразимо в таблиці 2.

Таблиця 2

Штрафні санкції за порушення законодавства про охорону праці, передбачені КУпАП та ККУ

______________________________________________________________

ПРАВОВИЙ ГЛОСАРІЙ

КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення.

ККУ — Кримінальний кодекс України.

Закон про охорону праці — Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694-XII.

Вимоги № 67 — Загальні вимоги стосовно забезпечення роботодавцями охорони праці працівників, затверджені наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 25.01.2012 р. № 67.

Типове положення № 255 — Типове положення про службу охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці України від 15.11.2004 р. № 255.

Типове положення № 55 — Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства, затверджене наказом Держгірпромнагляду від 21.03.2007 р. № 55.

Типове положення № 56 — Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб із питань охорони праці, затверджене наказом Держгірпромнагляду від 21.03.2007 р. № 56.

Порядок № 442 — Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442.

Методрекомендації № 41 — Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені постановою Мінпраці від 01.09.1992 р. № 41.

Перелік № 15 — Перелік робіт із підвищеною небезпекою, затверджений наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 р. № 15.

Типове положення № 15 — Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань із питань охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 р. № 15.

Порядок № 246 — Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затверджений наказом МОЗ від 21.05.2007 р. № 246.

Мінімальні вимоги № 1804 — Мінімальні вимоги безпеки і охорони здоров’я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці, затверджені наказом Мінсоцполітики від 29.11.2018 р. № 1804.

Перелік № 994 — Перелік заходів та засобів з охорони праці, затверджений постановою КМУ від 27.06.2003 р. № 994.