Наше підприємство щокварталу складає декларацію з податку на прибуток та фінансову звітність за МСФЗ. У бухобліку згідно з МСФЗ 16 «Оренда» визнано активи з права користування за декількома договорами операційної оренди, у яких ми є орендарями. Ці активи ми амортизуємо в бухобліку в порядку, передбаченому МСБО 16 «Основні засоби».
Чи повинна амортизація таких активів входити до податкових різниць за рядками 1.1.1 та 1.2.1 АМ додатка РІ до декларації з податку на прибуток за 2019 рік?

Щодо активів із права користування, визнаних орендарем згідно з МСФЗ 16 «Оренда», не виникає жодної з т.зв. «амортизаційних» податкових різниць, передбачених ст. 138 Податкового кодексу України (далі — ПКУ). Тому амортизацію таких активів не зазначають у рядках 1.1.1 та/або 1.2.1 АМ додатка РІ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2019 рік (нагадаємо: форма «прибуткової» декларації затверджена наказом Мінфіну України від 20.10.2015 р. № 897, далі — декларація). Відповідно, їх балансову вартість й амортизацію не вказують у додатку АМ до декларації за 2019 рік.

Аргументація

Вона абсолютно невигадлива. З 01.01.2019 до ПКУ входить (пп. 14.1.12) спеціальне визначення активу з права користування.

З метою оподаткування актив із права користування — «визнаний орендарем згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності актив, який представляє право орендаря використовувати базовий актив протягом строку оренди».

Тобто дефініцію таких орендних активів законодавець відокремив від податкового визначення основних засобів (пп. 14.1.138 ПКУ).

Ба більше, наші читачі добре знають, що навіть із точки зору МСФЗ активи з права користування, які орендар визнає відповідно до МСФЗ 16, є окремою категорією (видом) активів, відмінних від основних засобів і нематеріальних активів (див. «Як відображати орендні операції згідно з МСФЗ 16»). І на це, ми вважаємо, жодним чином не впливає, як саме орендар подає активи з права користування у своєму Звіті про фінансовий стан (балансі): окремо від інших активів чи за рядком, у якому відображалися б відповідні базові активи, якби вони були власністю орендаря (параграф 47 МСФЗ 16). Тобто навіть включення активів із права користування в процесі складання фінзвітності до статті «Основні засоби» українського МСФЗ-балансу (форма № 1, затверджена наказом Мінфіну України від 07.02.2013 р. № 73) не перетворює їх на основні засоби. Не коректно вважати такі активи й нематеріальними активами.

Тим часом український законодавець завбачливо не зупинився на окремому податковому визначенні активів із права користування в пп. 14.1.12 ПКУ.

Аби не лишалося сумнів щодо режиму їх податкового обліку, у п. 138.4 ПКУ зауважили: вимоги п.п. 138.1138.3 ПКУ не застосовують до операцій з активами з права користування за договорами оренди.

Нагадаємо

У п. 138.1 ПКУ йдеться про «збільшувальні» податкові різниці щодо основних засобів та нематеріальних активів, у п. 138.2 ПКУ — про «зменшувальні» різниці щодо таких активів, а у п. 138.3 ПКУ — про порядок розрахунку їх т.зв. податкової амортизації. І виходить, що вся ця коригувальна «краса» не має жодного відношення до активів із права користування, визнаних орендарем згідно з МСФЗ 16.

Тож, операції за згаданими активами, у т.ч. й операції з нарахування їх амортизації, не генерують жодної з «амортизаційних» різниць, передбачених ст. 138 ПКУ. Серед іншого платник не вказує балансової вартості активів із права користування в додатку АМ, не розраховує щодо них податкової амортизації та, відповідно, не вносить її до рядка 1.2.1 АМ додатка РІ до декларації. А також не зазначає бухгалтерської амортизації активів із права користування в рядку 1.1.1 додатка РІ до декларації за 2019 рік.

Яка думка податківців щодо цього