Гарантійний платіж — платіж, що забезпечує (гарантує) виконання зобов’язань за договором на підставі ст. 199 Господарського кодексу України. Ця сама стаття передбачає, що до відносин стосовно забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). Гарантійний платіж зазвичай має ознаки застави (ст. 572 ЦКУ) або завдатку (ст. 570 ЦКУ).

Для орендаря гарантійний платіж є дебіторською заборгованістю, для орендодавця — кредиторською. Як правило, договір оренди, підкріплений гарантійним платежем, укладають на строк понад 12 місяців, тому обидві заборгованості вважаються довгостроковими, та в разі первинного визнання обліковуються в орендаря на субрахунку 183 «Інша дебіторська заборгованість», а в орендодавця — на рахунку 55 «Інші довгострокові зобов’язання».

У класичній ситуації гарантійний платіж як засіб забезпечення виконання зобов’язань підлягає поверненню орендарю після закінчення строку дії договору оренди (аналогічно до застави). У такому випадку заборгованість для обох сторін договору є грошовою. Це означає, що вона має оцінюватися за теперішньою вартістю, а отже — підлягає дисконтуванню (п. 12 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», п. 9 П(С)БО 11 «Зобов’язання»).

Якщо згідно з договором гарантійний платіж орендодавець не планує повертати орендареві, а натомість передбачено, що його буде зараховано в рахунок останнього орендного платежу (тобто коли гарантійний платіж має ознаки завдатку), такий платіж фактично є «товарною» кредиторською заборгованістю орендодавця з надання послуг оренди. Таку заборгованість оцінюють за сумою погашення та не дисконтують, бо за визначенням теперішня вартість — це дисконтована сума майбутніх платежів (п. 4 П(С)БО 11). У цьому ж випадку майбутні платежі не передбачені.

Тим часом зверніть увагу на питання обкладення ПДВ: якщо гарантійний платіж від початку розглядався як завдаток, то він є об’єктом обкладення ПДВ (див. консультацію «Гарантійний платіж з оренди: особливості обліку й оподаткування»).

Подеколи трапляється, коли договором чітко не передбачено порядок використання гарантійного платежу. У підсумку він може виконувати або роль завдатку, або застави — на розсуд сторін. Тоді кожна зі сторін має самостійно вирішувати, за якою вартістю обліковувати заборгованість з огляду на найбільш імовірний варіант використання гарантійного платежу. Орієнтиром тут може бути факт нарахування ПДВ.

Якщо ПДВ на гарантійний платіж не нараховують, відповідно, передбачають, що його буде повернено наприкінці строку дії договору оренди. А отже — платіж є сенс оцінювати за теперішньою вартістю. Своєю чергою, якщо орендар склав і зареєстрував у ЄРПН податкову накладу на суму гарантійного платежу, то такий платіж доцільно оцінювати за сумою погашення.

Далі розглянемо числовий приклад дисконтування.