(Коментар до Закону України від 18.12.2019 р. № 391-IX, далі — Закон № 391)

Набрав чинності 29.12.2019

Законодавець оновив систему державного контролю за обігом пального та спирту етилового ще півроку тому — 01.07.2019. Утім, подеколи у сконструйованій ним системі виявляли недоліки. Деякі з них намагались усунути чиновники за допомогою підзаконних нормативно-правових актів або ж роз’яснень (як це було, зокрема, з виправленням помилок в акцизних накладних на розподіл пального за окремими акцизними складами). Бувало, питання виявлялося складним, і тоді за справу терміново бралися парламентарі — так сталося, коли вони відтермінували застосування штрафів за незареєстровані акцизні накладні за допомогою Закону України від 20.09.2019 р. № 129-IХ. Водночас протягом другого півріччя законодавець продовжив доопрацьовувати правила обігу пального та спирту етилового. Результатом роботи став Закон № 391. Отже, до вашої уваги — нововведення, які ним запроваджено.

Ліцензування обігу пального

По-перше, на реалізацію скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення й інших споживачів необхідно отримати роздрібну ліцензію (ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР, далі — Закон № 481).

Попереднє тлумачення терміна пов’язувало роздрібну торгівлю пальним винятково з використанням паливо- або оливороздавальних колонок. А ось нове чітко визначає: реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах — роздрібна торгівля. Завважимо: загалом не важливо, хто саме виявиться покупцем пального. Адже законодавець фактично охопив необмежене коло покупців, коли згадав про «інших споживачів».

По-друге, без ліцензій можна продавати оптом і вроздріб, а також зберігати пальне у споживчій тарі до 5 л (ст. 15 Закону № 481). До слова, раніше податківці намагалися довести можливість безліцензійної торгівлі/зберігання пального в каністрах до 5 л, керуючись посиланням на норми ПКУ. Проте, власне кажучи, такі спроби були не надто обґрунтованими (див. ІПК ДФСУ від 15.08.2019 р. № 3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК).

По-третє, чиновники спростили правила отримання ліцензій для суб’єктів господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізують іншим особам і використовують лише для потреб власного споживання чи промислової переробки. Такі особи не долучатимуть до заяви копії документів на землю, об’єкти нерухомості й документи на небезпечні роботи чи експлуатацію небезпечного обладнання. Цим суб’єктам господарювання буде достатньо повідомити у заяві на отримання ліцензії про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, які використовують для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовують для зберігання пального (ч. 43 ст. 15 Закону № 481).

Звісно, потрібно також унести плату за ліцензію (річна плата — 780 грн, ч. 7 ст. 15 Закону № 481) й отримати її на кожне місце зберігання.

Зважаючи на досвід попереднього півріччя, ітиметься про об’єкт нерухомості за певною поштовою адресою:

«…якщо на одній земельній ділянці, за однією адресою розташовано декілька споруд або ємностей для зберігання пального, СГ отримують одну ліцензію на право зберігання пального на місце (територію), що використовується для зберігання такого пального» (див. роз’яснення з категорії 113.04 розділу «Запитання – відповіді з Бази знань» ЗІР, zir.sfs.gov.ua).