(коментар до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. у справі № 826/8917/17)
Суть справи. Із 16.05.2017 діє постанова КМУ від 26.04.2017 р. № 295 (далі — Постанова № 295), якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі — Порядок № 295). Останній наділив інспекторів праці Держпраці та її територіальних органів, а також виконавчих органів місцевих рад правом проводити інспекційні відвідування та невиїзні інспектування роботодавців.
Проти ухвалення Постанови № 295 висловлювалися як бізнес, так і Державна регуляторна служба (далі — ДРС), яка й стала на бік підприємців. Вона тричі (!) приймала рішення (від 26.04.2017 р. № 171, від 27.02.2017 р. № 86, від 06.02.2017 р. № 46) про відмову в погодженні проекту регуляторного акта, тобто майбутньої Постанови № 295. Головні її вимоги — привести тоді ще проект Постанови № 295 у відповідність із законодавчими вимогами:
- у частині кола суб’єктів, на яких поширюватиметься Постанова № 295;
- зміна понятійного апарату, зокрема, терміну «об’єкт відвідування» і таких видів контролю, як «інспекційне відвідування» та «невиїзне інспектування»;
- прибрати повноваження з держконтролю за додержанням законодавства про працю у виконавчих органів місцевих рад;
- прибрати із повноважень інспекторів праці ті, які ще не передбачені законами.
Проте ані Держпраці під час доопрацювання проекту Постанови № 295, ані Уряд під час її затвердження не дослухалися до вимог ДРС. Унаслідок цього Постанову № 295 ухвалили без отримання від ДРС погодження проекту нормативно-правового акта.
Відтоді Держпраці почала масові перевірки бізнесу без попередження. Тож не дивно, чому бізнес вирішив через суд скасувати Постанову № 295, зважаючи на допущені порушення процедури її ухвалення.
Рішення суду. Перша спроба скасувати Постанову № 295 була невдалою. Окружний адмінсуд постановою від 26.12.2018 р. у справі № 826/8917/17 відмовив у задоволенні позову. Головний його аргумент — Постанова № 295 у цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства та прийнята відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильна по суті. Тож, суд не вважав за переконливе визнавати Постанову № 295 нечинною з огляду на ті обставини, що окремі порушення встановленої процедури прийняття нормативного акта були порушено.
Однак для Шостого апеляційного суду саме порушення регуляторних процедур під час погодження та прийняття Постанови № 295 стали визначальними, аби визнати її нечинною. Судді дійшли висновку, що проект Постанови № 295 не міг бути розглянутий та схвалений Урядом за відсутності погодження ДРС, відсутність якого обумовлена прийняттям цією службою рішення про відмову в його погодженні. Також оскаржувана постанова за своєю суттю суперечить вимогам чинного законодавства, про що правильно було зазначено апелянтами у справі та ДРС. Загалом апеляційний суд зупинився на тих самих аргументах, які були викладено ДРС у відмові в погодженні проекту цієї Постанови.
Як зазначено в коментованій постанові суду, вона набирає законної дії з дати її прийняття, а отже, і Постанову № 295 скасовано із 14.05.2019. Це узгоджується із ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України.
Коментар. Уже минув не один день від часу скасування судом Постанови № 295, тому логічно, що в багатьох із вас виникло питання: чому ж тоді цей документ має статус «чинний» в інформаційно-правовій системі ЛІГА:ЗАКОН та базі «Законодавство України» на сайті ВРУ?