Практика податкових перевірок свідчить про те, що останнім часом поряд із «дисконтуванням» т.зв. неринкових запозичень арсенал перевіряючих поповнила нова «фішка». Ідеться про «капіталізацію» курсових різниць за довгостроковими валютними кредитами й позиками, отриманими вітчизняними підприємствами від іноземних засновників.
Як один із перших загальнодоступних прикладів такого підходу можна навести минулорічне повідомлення Офісу великих платників податків ДФСУ . Податківці під час перевірки виявили, що одна з українських компаній отримала кредити від засновників-нерезидентів у 2014 році зі строком їх погашення у 2018 році. Своєю чергою, умовами відповідних договорів передбачено, що відсотки нараховуються протягом строку кредиту, але виплачуються лише з погашенням основної суми боргу. Оскільки, на думку контролерів, платник залучив кредити на умовах, які не передбачають погашення в найближчій перспективі, у нього «зняли» 76 млн грн витрат від курсових різниць за такими кредитами на підставі п. 9 П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів», тобто приводом послугувало те, що такі різниці мають відображатися в додатковому капіталі.
Оскільки описана проблема є актуальною для багатьох платників, які залучають внутрішньогрупове фінансування від іноземних засновників, пропонуємо з’ясувати, наскільки обґрунтовані такі «курсові» атаки та як їм протистояти
Що вимагає П(С)БО 21
Для компаній, які керуються національними стандартами бухобліку, необхідні положення щодо визнання курсових різниць містять п. 8 і п. 9 П(С)БО 21.
Стисло кажучи, курсові різниці від перерахунку:
- зобов’язань засновників під час формування статутного капіталу відображають у додатковому капіталі (через субрахунок 425 «Інший додатковий капітал» );
- монетарних статей про операційну діяльність — в інших операційних доходах/витратах (через субрахунки 714 «Дохід від операційної курсової різниці» і 945 «Втрати від операційної курсової різниці»);
- монетарних статей про інвестиційну та фінансову діяльність — в інших доходах/витратах (через субрахунки 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці» і 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць» ).
Див. листи Мінфіну України від 05.12.2013 р. № 31-08310-06-10/29025 і від 19.11.2013 р. № 31-08410-07-16/33606.
Причому в листі від 24.03.2004 р. № 31-04200-20-25/4757 Мінфін України роз’яснив, що курсові різниці від перерахунку заборгованості за кредитом відносяться на операційні або інші доходи (витрати) — залежно від того, на які цілі (яку діяльність) призначено кредит.
Своєю чергою, винятком є курсові різниці, що враховуються відповідно до п. 9 П(С)БО 21, у якому йдеться про курсові різниці, що виникають стосовно дебіторської заборгованості або зобов’язань за розрахунками з господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються та не є ймовірними в найближчій перспективі. Їх відносять до складу іншого додаткового капіталу й відображають в іншому сукупному доході (через субрахунок 423 «Накопичені курсові різниці»). Тобто подібні курсові різниці під час їх визнання не впливають на фінансовий результат до оподаткування, а отже — на об’єкт обкладення податком на прибуток (пп. 134.1.1 Податкового кодексу України, далі — ПКУ).
Саме ця норма й виявилася каменем спотикання між контролюючими органами та платниками податків.