Коло працівників, яким надають додаткові щорічні відпустки за важкі та шкідливі умови праці, доволі широке. Важливо те, що такі відпустки мають низку особливостей, пов’язаних із визначенням їх тривалості й відпускного стажу. Тож нагадаймо правила й умови надання відпусток за важкі та шкідливі умови праці
Загальні правила надання додаткової відпустки
Відповідно до ст. 76 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки), відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (далі — додаткова відпустка) належать до щорічних додаткових відпусток. Їх надають працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, наведеним у додатку № 1 до постанови КМУ від 17.11.1997 р. № 1290 (далі — Список № 1).
Як зазначено у ст. 7 Закону про відпустки, максимальна тривалість таких відпусток становить до 35 к.дн., але конкретну тривалість установлюють колективним або трудовим договором залежно від:
- результатів атестації робочих місць за умовами праці;
- часу зайнятості працівника у цих умовах.
Основні правила надання додаткових відпусток майже не відрізняються від порядку надання щорічних основних відпусток, про який ми розповіли в матеріалі «Щорічні відпустки: надаємо, оформлюємо, розраховуємо». Проте слід пам’ятати про декілька важливих нюансів, прописаних у ст. 10 Закону про відпустки та ст. 79 КЗпП.
Отже, специфіка надання додаткових відпусток така:
- додаткові відпустки надають понад тривалість основної відпустки;
- додаткову відпустку за бажанням працівника надають окремо чи приєднують до основної відпустки;
- право на додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи виникає зі спливом шести місяців безперервної роботи на підприємстві. Щоправда, додаткові відпустки радимо завжди надавати пропорційно фактично відпрацьованому часу (інакше згодом доведеться з’ясовувати, чи не надали випадково зайвих днів додаткової відпустки);
- додаткову відпустку роботодавець зобов’язаний надати працівникові протягом робочого року згідно із ч. 5 ст. 80 КЗпП;
- додаткові відпустки, як і основні, дозволено переносити й ділити на частини;
- за невикористані дні додаткової відпустки виплачують компенсацію під час звільнення, а також за бажанням працівника, якщо він перебував у щорічних відпустках не менш ніж 24 к.дн. (за дні, що перевищують таку тривалість), — ч.ч. 1, 4 ст. 24 Закону про відпустки.
Визначення стажу для щорічної додаткової відпустки
До стажу, що надає право на додаткову відпустку, згідно із ч. 2 ст. 82 КЗпП і ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки, зараховують час:
- фактичної роботи зі шкідливими та важкими умовами праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менш ніж половину тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії чи посади. Своєю чергою, не враховується час, необхідний для підготовки робочого місця до роботи, а також для завершення роботи;
- щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці;
- роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.