Зазвичай документація сприймається бухгалтерами як сукупність документів, створених у діяльності підприємства: договори, рахунки, платіжні доручення, виписки, акти, накладні, замовлення-наряди, накази й інші подібні документи, словом — усе те, що абсолютно не є документацією у системі трансфертного ціноутворення (далі — ТЦУ-документація).
Насправді ТЦУ-документація — це сукупність документів або єдиний документ, що складений у довільній формі й містить інформацію, вимоги до якої викладені в пп. 39.4.6 ПКУ.
Наша стаття — це практичне керівництво, як на підставі інформації, наданої в ПКУ, можна скласти зрозумілу й логічну структуру документа, що може бути визнаний як ТЦУ-документація

ТЦУ-документація: про розмір і зміст

Типової форми ТЦУ-документації не існує. Спроби її створення навіть у межах одного платника податків, найімовірніше, не увінчаються успіхом, оскільки ТЦУ-документація — конструктор, утворений з інформації про контрольовані операції, яка в обсягах та у змісті є актуальною в конкретному звітному періоді. В іншому звітному періоді один і той же платник податків може здійснювати вже зовсім інші контрольовані операції. Тому має сенс працювати не над створенням типового документа, а над його структурою (практичні рекомендації з її створення див. далі).

Крім того, ТЦУ-документація — це документ, зміст якого визначається вимогами пп. 39.4.6 ПКУ. Тож, для того щоб якийсь документ вважався ТЦУ-документацією, у ньому повинна міститись інформація, передбачена вказаним вище підпунктом, а інакше платникові податків загрожує штраф за неподання ТЦУ-документації. Причому обсяг документа не має принципового значення, головне — його зміст.

Проте серед фахівців у сфері трансфертного ціноутворення іноді точаться дискусії щодо повноти розкриття інформації в документі, наданому на запит ДФС. Нерідко навіть обговорюється можливість надання документа на декількох аркушах із написом на титульному аркуші «Документація з трансфертного ціноутворення за звітний період» із наміром доповнити його згодом. Такі обговорення не виникають на порожньому місці. Формально виявляється, що це можливо.

Адже згідно з пп. 39.4.8 ПКУ, «у разі якщо надана платником податків документація з трансфертного ціноутворення не містить інформацію в обсязі, зазначеному в пп. 39.4.6», ДФС надсилає платникові податків запит із вимогою додатково надати протягом 30 днів із моменту його отримання інформацію, що відповідає пп. 39.4.6 ПКУ. Тобто ПКУ не лише допускає, що ТЦУ-документація, подана платником податків за запитом ДФС, може не містити «інформацію в обсязі, зазначеному в пп. 39.4.6 ст. 39 ПКУ», а й чітко вказує на наслідки, зобов’язуючи ДФС надіслати запит додатково.

Своєю чергою, згідно з п. 120.3 та п. 120.4 ПКУ, не існує штрафу за неповноту розкриття інформації в наданій ТЦУ-документації. В абз. 4 п. 120.3 й абз. 4 п. 120.4 ПКУ порушення описується як «неподання» і «несвоєчасне подання» документації, а не неповне розкриття інформації в документації. І щодо цього «штрафні» положення ПКУ доволі справедливі, оскільки «повнота й глибина розкриття інформації» — категорії вельми суб’єктивні з низки філософських, адже кількісних вимірників цих характеристик ПКУ не встановлює.

Мабуть, саме тому в ПКУ міститься компромісний пп. 39.4.8 ПКУ, покликаний примирити різні точки зору щодо глибини розкриття інформації в ТЦУ-документації. Тобто, у разі якщо представники ДФС вважатимуть інформацію недостатньою, у них є можливість затребувати її в більш детальному вигляді. Тим часом не бажано нехтувати вимогами податківців: як мовиться в пп. 39.4.6 ПКУ, документація повинна містити інформацію, обов’язковість розкриття якої передбачено цим підпунктом. А отже, загроза невизнання наданого документа, який не відповідає вимогам до ТЦУ-документації, теоретично існує. Отже, ми пропонуємо практичну інструкцію, як на підставі інформації, наданої в ПКУ як вимоги, можна скласти зрозумілу й логічну структуру документа, а головне — таку, що забезпечує його визнання ТЦУ-документацією.