Як зазначити ціну в договорі: із ПДВ чи без

Чи може постачальник записати в договорі, що «тарифи вказані з урахуванням ПДВ»? Яка ціна повинна бути зафіксована в договорі: з ПДВ чи без, або ж обидві?

ВІДПОВІДЬ: Нормативно-правові акти прямо не вимагають вказувати ціну в одному певному форматі. Водночас у договорі доцільно зафіксувати як ціну (повну чи без ПДВ), так і суму ПДВ. Зробити це можна двома способами:

• записати ціну без ПДВ, крім того, ПДВ. Тобто використовувати формулювання «ціна товару (вартість послуги) становить 100 грн, крім того, ПДВ — 20 грн»;
• назвати повну ціну, і в тому числі ПДВ. Наприклад, «ціна товару (вартість послуги) становить 120 грн, у тому числі ПДВ — 20 грн».

Тепер докладніше. Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), договір укладено, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України (далі — ГКУ), під час укладення господарського договору сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Також істотною умовою госпдоговору називає ціну ч. 2 ст. 189 ГКУ.

Утім цивільне законодавство не містить прямої вимоги зафіксувати в тексті договору суму ПДВ.

Однак свій відбиток на нюанси укладення договору накладає податкове законодавство. Адже згідно з п. 188.1 ПКУ база оподаткування операцій із постачання товарів/послуг визначається виходячи із їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій — не нижче за звичайні ціни).

Зважаючи на таку норму, ПДВшникам, які не згадали про розмір ПДВ у тексті договору, часом доводиться сперечатися з контролерами й замовниками:

• чи можна «витягти» ПДВ із договірної ціни (розрахувавши його зараз як 1/6 від вартості)?
  чи
• податок усе-таки слід донарахувати зверху на договірну ціну?

Коли суперечка має характер господарської, то змусити контрагента доплатити ПДВ понад узгоджену ціну непросто. Наприклад, ч. 1 ст. 691 ЦКУ говорить: «Покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, установленою в договорі купівлі-продажу...». Схоже твердження містить ч. 1 ст. 762 ЦКУ для відносин найму (оренди): «За користування майном із наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму...». Тож більше, ніж «записано пером» у договорі, витребувати з контрагента неможливо. Нехай навіть таку «надбавку» і назвуть «ПДВ» (див. постанову ВГСУ від 16.03.2006 р. у справі № 2/353).

А ось підсумки адміністративних спорів супе­речливі. Кілька років тому резонанс отримала постанова ВАСУ від 15.02.2007 р. у справі № 6/278а. Тоді судді погодилися з доводами податківців, які наполягали на такому: якщо в договорі нічого не сказано про ПДВ, то податок треба «накрутити» на договірну ціну.

Утім нещодавно судді відмовили контролерам, які донарахували ПДВ на «безПДВшну» ціну договору (див. ухвалу ВАСУ від 21.08.2013 р. у справі № К/9991/23191/11). Щоправда, це рішення можна називати переможним лише умовно. Адже аргументовано воно тим, що «продаж… здійснювався Підприємством за цінами, що склалися на ринку… у відповідному періоді», тобто податкові зобов’язання з ПДВ платник податку фактично визначав виходячи зі звичайної ціни. По суті, саме цей факт переважив докази контролерів і послугував приводом відмовити в донарахуванні ПДВ. Таким чином, у згаданому визначенні не видно ставлення суддів до механізму розрахунку ПДВ, на якому наполягали податківці: «договірна вартість квартир, на думку…ОДПІ за домовленістю сторін визначалася без урахування ПДВ, тому що в договорі були відсутні слова «з ПДВ» (див. постанову Господарського суду Київської області від 27.11.2008 р. по справі № А6/551-08). А беручи до уваги те, що 01.09.2013 р. законодавець скасував «прив’язку» мінімального рівня податкових зобов’язань із ПДВ до звичайної ціни (п. 188.1 ПКУ), аргументів для нинішніх спорів лишається надто мало...

Як непряму підмогу можна використовувати позицію ВСУ, озвучену в постанові від 28.02.2012 р. у справі № 21-28а12. Майже два роки тому суддям довелося вирішувати: чи був ПДВ у тарифах на послуги СЕС, затверджених постановою КМУ від 27.08.2003 р. № 1351? Адже в редакції тарифів, що діяла до травня 2006 року, про ПДВ узагалі не згадувалося...

ВСУ розсудив: відсутність в урядовому до­кументі згадки про ПДВ свідчить про включення такого податку до тарифу: «Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1351 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) затвердив тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які вже включали ПДВ». Проте важко перекинути місток до податкових відносин або договірних відносин між двома господарськими суб’єктами: по-перше, суперечка стосувалася регульованих державою цін, а, по-друге, опонентом була Держцінінспекція, а не податківці.

Підіб’ємо підсумки. Поки що неможливо зі 100%-вою впевненістю стверджувати про однозначний підхід суддівського корпусу до ПДВшних наслідків постачань за договорами з постачальниками — платниками ПДВ, у яких узагалі не йдеться про цей податок. Тому подбати про визначеність треба власне постачальнику, і сказати про наявність ПДВ у ціні безпосередньо в договорі.