Як оподатковувати витрати на придбання туристичної візи для відрядження

На підприємстві працівника відправляють у відрядження до Франції. Мета поїздки — відвідування конференції та виставки, на що є офіційні запрошення. Керівник оформив відповідний наказ на відрядження, з метою швидкого отримання візи та купівлі квитків у Францію працівник відкрив туристичну візу й оплатив від свого імені. Формулювання платежу: оплата за туристичні послуги.
Чи можна такі витрати відшкодувати працівнику, а потім віднести до податкових? Чи обкладати суму компенсації ПДФО?

ВІДПОВІДЬ: Вважаємо, що витрати на оформлення туристичної візи та придбання квитків через туристичну фірму в даному випадку не можна віднести до податкових, і на те є кілька причин, які ми розглянемо докладніше далі.

Податок на прибуток. Платник податку на прибуток може включити у податкові витрати такі витрати подвійного призначення, як витрати на відрядження працівників у межах фактичних витрат особи, зокрема, на (пп. 140.1.7 ПКУ):

• проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження й назад, так і за місцем відрядження;
• оплату вартості проживання в готелях (мотелях);
• оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування в місці відрядження, у тому числі будь-які збори та податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат.

Важлива умова для цього — наявність підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), зокрема, електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізособи, у т.ч. бронювання в місцях проживання.

Водночас пп. 140.1.7 ПКУ дозволяє включати в податкові витрати будь-які витрати на відрядження за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з госпдіяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно), таких: запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору або контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з госпдіяльністю платника податку. Інакше кажучи, головна умова, при виконанні якої підприємство зможе віднести витрати на відрядження до податкових — документальне підтвердження зв’язку цих витрат із госпдіяльністю.

Якраз ця умова і стала каменем спотикання для віднесення до податкових витрат, понесених на візу та на проїзд. Дивіться самі.

Перша причина, чому витрати на візу в даному випадку не потраплять до податкових, — оформлено туристичну візу, а не ділову! Під час організації закордонного відрядження оформлюють саме ділову візу, адже це підтверджує, що працівник поїхав до іншої країни не у своїх особистих справах, а саме для вирішення робочих питань. Хоча в пп. 140.1.7 ПКУ не говориться про назву візи.

Довести міндоходівцям зв’язок витрат на туристичну візу із госпдіяльністю майже неможливо. Навіть за наявності наказу на відрядження та запрошення з іншої країни виникне чимало запитань, адже туристична віза не передбачає поїздок у робочих питаннях.

Друга причина, через яку витрати не лише на туристичну візу, а й на квитки не можуть потрапити до податкових, — формулювання платежу «оплата за туристичні послуги»! Згідно з пп.140.1.7 ПКУ, підприємство має право віднести до податкових витрат, зокрема, витрати на оформлення дозволів на в’їзд (віз) до інших країн, на проїзд, але за наявності первинних документів, що безпосередньо підтверджують вартість візи, квитка. У даному ж випадку в платіжних документах підтверджено оплату саме туристичних послуг, а це перешкоджає їх віднесенню до податкових витрат.

Міндоходівці також не підтримують ідею віднесення витрат на оформлення візи через туристичну компанію до податкових.

Так, у роз’ясненнях у підкатегорії 102.07.14 ЄБПЗ вони відзначили, що «оскільки оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), полісів обов’язкового страхування та інших документів, пов’язаних з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, здійснювалося не безпосередньо платником податку, а туристичним агентством (комісіонером) за договором комісії, то у платника відсутні первинні документи по витратах, пов’язаних із оформленням зазначених документів, і, відповідно, для визначення об’єкта оподаткування такі витрати не враховуються». Та й Мінфін у листах від 06.03.2013 р. № 31-07230-16-29/7168 та від 17.07.2013 р. № 31-07230-16-27/21432 зазначає, що «службове відрядження не має зв’язку з туристичною діяльністю і для відшкодування працівникові витрат на туристичні послуги підстави відсутні». Тобто, витратам на «туристичні послуги» не місце серед податкових.

Така практика склалася через визначення туристичних послуг, яке Мінфін наводить у згаданих листах. А саме: туристичні послуги — послуги суб’єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів. Водночас Мінфін посилається на Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР (далі — Закон про туризм), хоча в зазначеному нормативно-правовому документі з 2003 року вже немає такого визначення. У ньому можна лише знайти визначення «туристичний продукт»¹: це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що реалізується чи пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо) (ст. 1 Закону про туризм). Туризм у цілому — це тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових або інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від’їжджає.

Звичайно, читаючи останнє визначення, можна подумати, що витрати на туристичні послуги все-таки можна відносити до податкових. Але ж в податковому обліку головне — правильне документальне підтвердження витрат та їх зв’язок із госпдіяльністю. Довести зв’язок витрат на туристичну, не ділову (не бізнес) візу буде дуже непросто.

Враховуючи це, ми вважаємо², щоб все-таки віднести до податкових витрат вартість квитків для працівників у відрядження, придбаних через турфірму, у договорі з туристичною фірмою «турпо­слуги» не повинні фігурувати. Також в акті наданих послуг доречно прописувати чіткий перелік окремих послуг: оформлення візи, придбання квитків, бронювання готелю тощо. Тоді такі послуги можна буде віднести до податкових як інші витрати, пов’язані з господарською діяльністю, не заборонені ПКУ (пп. 138.12.2 ПКУ). Підтверджує це й судова практика, зокрема, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 р. у справі № 2а-1106/11/2070, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 р. у справі № 2а-5929/11/1470, постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 р. у справі № 2270/14447/11³.

У даній же ситуації окрім того, що відкрита туристична віза, так ще й у платіжних документах зазначено «оплата за туристичні послуги», а тому вважаємо, що при такому формулюванні розраховувати на податкові витрати не можна.

ПДФО та ЄСВ. Якщо підприємство вирішить відшкодувати працівнику такі негоспдіяльні витрати, компенсація буде розглянута для цілей оподаткування як додаткове благо. Адже відповідно до пп. «г» пп. 164.2.17 ПКУ, у загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід працівника включається дохід, отриманий ним у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат, окрім тих, які обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету чи звільняються від оподаткування згідно з р. IV ПКУ. Оскільки витрати на візу й оплату квитків у цьому випадку не можна вважати витратами на відрядження, як ми довели вище, вони не потраплять до неоподатковуваних операцій згідно з пп. 165.1.11 ПКУ, їм пряма дорога до обкладеного ПДФО доходу.

Тоді, залежно від загальної суми місячного оподатковуваного доходу, цю компенсацію слід обкладати ПДФО за ставкою 15% або 17%.

У Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), затвердженому наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1020, додаткове благо відображають з ознакою доходу «126». А ось ЄСВ на таку виплату нараховувати не потрібно, оскільки він не стосується зарплати працівника.