(коментар до листа Мінсоцполітики від 21.12.2016 р. № 1732/0/101-16/28)
Суть питання. Роботодавець має виплачувати працівникам, направленим у відрядження, добові за час перебування в такому відрядженні. Ця гарантія визначена у ч. 2 ст. 121 КЗпП. А норми про гарантії та компенсації працівникам у разі службових відряджень, установлені КЗпП й іншими актами законодавства України, є мінімальними гарантіями в оплаті праці (ст. 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР, далі — Закон про оплату праці).
Однак законодавство про працю не встановлює мінімальних розмірів добових. Про неоподатковувані розміри добових витрат ідеться в пп. 170.9.1 ПКУ.
Суми добових витрат для держслужбовців, а також інших працівників підприємств (установ, організацій), які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначає постанова КМУ від 02.02.2011 р. № 98 (далі — Постанова № 98).
Тож постає запитання: який мінімальний розмір добових має виплачувати госпрозрахункове підприємство, щоб не порушувати законодавство про працю?
Позиція Мінсоцполітики. Підприємства вправі самостійно встановлювати в колдоговорі форми й системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами (ст. 15 Закону про оплату праці). Саме положення колдоговору встановлює гарантії, компенсації, пільги працівникам (ст. 13 КЗпП), зокрема, це стосується й гарантій при службових відрядженнях.
Граничні розміри добових витрат у межах України для підприємств госпрозрахункової сфери встановлені із січня 2017 року в розмірі не більше як 0,1 мінімальної зарплати, що діє на 1 січня звітного податкового року, у розрахунку на добу (пп. 170.9.1 ПКУ) — 320 грн для 2017 року. Натомість розмір добових для підприємств, установ й організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначено додатком 1 до Постанови № 98, і для відряджень у межах України він становить 60 грн.
Зважаючи на те що норми про гарантії та компенсації працівникам у разі службових відряджень є мінімальними, розмір добових не може бути нижчим, ніж установлено в додатку 1 до Постанови № 98.
Коментар редакції. Питання про те, який же розмір добових є мінімальним, виникає не вперше. Про це йдеться в листах ДПАУ від 06.10.2011 р. № 1033/5/15-1416 і Міндоходів від 26.02.2014 р. № 4119/5/99-99-19-03-02-16. Податківці дотримувалися позиції, що розмір добових витрат для працівників підприємств (установ), які не отримують фінансування з бюджету на витрати у відрядженні, визначають у наказі про відрядження з урахуванням вимог ПКУ. Але ПКУ не регулює питання виплати працівникам добових витрат за час службового відрядження, а лише визначає граничний розмір добових із метою оподаткування.
Висновки податківців цілком логічні. Адже в пп. 170.9.1 ПКУ не йдеться про обмеження розміру добових, а вказується їх неоподатковуваний розмір. Тобто той граничний розмір добових по Україні та за кордон із пп. 170.9.1 ПКУ діє суто з метою оподаткування. Та й роз’яснювати особливості застосування роботодавцями вимог ст. 121 КЗпП не в компетенції податківців, адже сфера трудових відносин за Мінсоцполітики.
Однак незрозуміло, чому Мінсоцполітики вирішило, що той розмір добових витрат, який установлено для працівників бюджетних установ і підприємств, котрі отримують бюджетні кошти на витрати у відрядженні для виконання бюджетних програм (наведений у додатку 1 до Постанови № 98), є мінімальним для всіх підприємств. Адже Постанова № 98 приймалася на виконання якраз і того ж самого пп. 170.9.1 ПКУ та прийнята задля обмеження суми добових саме для бюджетників. До того ж Інструкція № 59, яка є обов’язковою для бюджетних установ і підприємств (установ), що частково утримуються бюджетним коштом, також у визначенні розміру добових відсилає до Постанови № 98. Тобто і бюджетні установи, і підприємства, які частково отримують бюджетні кошти на витрати у відрядженні під час виконання бюджетних програм, не можуть виплатити добові в меншому розмірі, ніж визначено додатком 1 до Постанови № 98.
Однак ані Інструкція № 59, ані Постанова № 98 не є обов’язковими для госпрозрахункових підприємств, які вправі самостійно визначати особливості направлення у відрядження працівників і дозволені суми витрат, затверджуючи як окремий документ або як додаток до колдоговору Положення про відрядження. Своєю чергою, трудове законодавство не встановлює ані мінімального, ані максимального їх розміру.
Вимога ч. 2 ст. 121 КЗпП лише зобов’язує підприємство виплатити відрядженому працівнику добові. При цьому, зважаючи на те що суму добових визначаємо відповідно до тривалості відрядження згідно з наказом керівника про відрядження, то в останньому й прописують, у якому конкретному розмірі виплачують добові, або ж роблять посилання на відповідні норми Положення про відрядження чи колдоговору.
Тож якщо підприємство встановило певний розмір добових витрат і виплатило ці кошти відрядженому працівнику, то незалежно від розміру таких добових підприємство не порушило норми ч. 2 ст. 121 КЗпП. Звісно, зважаючи на мізерність тієї суми добових, яка встановлена в додатку 1 до Постанови № 98, важко стверджувати, що вона дозволяє за нинішніх цін забезпечити харчування та фінансування інших власних потреб відрядженого працівника. Однак саме Мінсоцполітики варто було б попіклуватися, аби мінімальний розмір добових був визначений на нормативному рівні для всіх суб’єктів господарювання.
Микола КИРИЛЬЧУК,
бухгалтер-експерт
газети «Інтерактивна бухгалтерія»