(коментар до постанови КМУ «Деякі питання здійснення виплат працівникам бюджетних установ» від 03.11.2019 р. № 918, далі — Постанова № 918)

Чинна з 09.11.2019

Уряд вирішив, що, змінивши одну норму в постанові 2005 року, можна зобов’язати виплачувати зарплату працівникам бюджетних установ через уповноважені банки без їхньої згоди. Проте там забули про норми Конституції України, Конвенції про захист заробітної плати № 95 та Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці).

Про що саме йдеться?

Коментованою постановою Уряд вилучив із пункту 1 своєї постанови від 22.04.2005 р. № 318 (далі — Постанова № 318) фразу «за їх письмовою згодою». Тож, тепер вона звучить так:

«1. Установити, що виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ здійснюється через уповноважені банки, які визначаються за результатами конкурсного відбору…».

Тобто якщо формально керуватися тільки цією нормою з Постанови № 318, то вона не залишає вибору й передбачає виплату зарплати працівникам бюджетних установ лише через банк, до того ж із переліку, відібраного за встановленими Урядом критеріями.

Але така вимога не відповідає чинному законодавству та суперечить йому.

По-перше, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Це означає, що неможливо примусити працівника отримувати зарплату тільки через банк, якщо ст. 24 Закону про оплату праці залишає саме за працівником право вибору форми виплати зарплати (готівкою з каси, через банк, поштовим переказом). Саме законом захищено право на своєчасне одержання винагороди за працю (ч. 4 ст. 43 Конституції України). Тож, роботодавець усупереч волі працівника не може перешкоджати отримувати зарплату в день її виплати за бажанням працівника через касу. А норма з постанови Уряду не може стояти вище законів України.

По-друге, передбачена заборона в будь-який спосіб обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 25 Закону про оплату праці). Для цього існує «запобіжник» у ч. 5 ст. 24 Закону про оплату праці, згідно з яким лише за особистою письмовою згодою працівника виплату зарплати можна здійснювати через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою таких послуг за рахунок роботодавця.