(коментар до постанови ВС/КАС від 01.07.2019 р. у справі № 825/1343/16)
Суть справи
Працівник, обіймаючи посаду заступника голови райдержадміністрації, регулярно залучався до роботи у вихідні дні впродовж лютого-травня 2010 року. На підставі поданої особисто заяви як компенсацію за відпрацьовані вихідні дні йому надали інші дні відпочинку (відгули) упродовж 7–21 червня 2010 року. Однак працівник уважав, що, окрім відгулів, йому мають додатково оплатити роботу у вихідні дні, як прописано в КЗпП. Тому через декілька років звернувся до суду, аби витребувати окрему оплату за роботу у вихідні дні.
Позиція судів
Перша, апеляційна та касаційна інстанції в унісон відмовили в задоволенні позову, оскільки колишньому працівникові час роботи у вихідні дні компенсували наданими іншими днями відпочинку, що підтверджує його особиста заява.
Тож, окружний адмінсуд наголосив: спосіб компенсації за роботу у вихідний день визначають за згодою сторін трудового договору, на підставі наказу (розпорядження) про залучення працівників до роботи у вихідний день і з урахуванням положень колдоговору.
Своєю чергою, апеляційний суд звернув увагу: надання відгулів підтверджують записи в табелі обліку використання робочого часу. Також постановою районного суду зроблено висновок, що вимоги позивача про визнання перебування його у відгулах у період із 7 по 21 червня 2010 року й оплату цих днів у подвійному розмірі взаємовиключають один одного.
А ось Верховний Суд надав таке пояснення: на підставі наказу про надання працівникові дня відпочинку за роботу у вихідний день у табелі роблять відмітку «Ін» — інший невідпрацьований час, передбачений законодавством, тобто цей день не оплачують, а за роботу у вихідний день проставляють фактично відпрацьовані години, які оплачують в одинарному розмірі.
Тим часом обов’язковою умовою надання іншого дня відпочинку за раніше відпрацьований вихідний день є волевиявлення такого працівника, що знаходить своє відображення в поданні відповідної заяви, адже керівник підприємства (установи й організації) позбавлений можливості примусово надавати працівникові день відпочинку за раніше відпрацьований день.
Тому в розглядуваній справі Верховний Суд дійшов висновку, що в разі надання працівникові днів відпочинку за роботу у вихідні дні грошова компенсація за роботу в такі дні виплаті не підлягає.
Коментар
Згідно з вимогами ст. 72 КЗпП роботу у вихідний день можна компенсувати за згодою сторін — або надаючи інший день відпочинку, або в грошовій формі в подвійному розмірі. Оплату за роботу у вихідний день обчислюють за правилами ст. 107 КЗпП.
Як застосовувати положення ст. 72 КЗпП, доволі розлого пояснило Мінсоцполітики в листі від 19.09.2012 р. № 321/13/133-12. Про його висновки згадує, до речі, перша судова інстанція за цією справою.
Тож, ознайомимося з основними нюансами:
1. Спосіб компенсації за роботу у вихідний день (надавати інший вихідний день для відпочинку чи здійснити підвищену оплату) визначають за згодою між роботодавцем та працівником, і в наказі про залучення працівників до роботи у вихідний день треба конкретно зазначити, у який саме спосіб працівникові компенсуватимуть роботу у вихідний день. Порядок компенсації за роботу у вихідний день доцільно прописати в колдоговорі.
Зауважимо: за цією справою спосіб компенсації за роботу у вихідний день було вказано в положенні колдоговору, що означає повідомлення працівника про те, що, бажаючи отримати день відпочинку, він не може вже розраховувати на подвійну оплату за роботу у вихідний день. Таку можливість надають ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. № 3356-XII і ст. 13 КЗпП. Адже ст. 72 КЗпП надає право вибору щодо форми компенсації за роботу у вихідний день і не передбачає одночасно відгулу та подвійної оплати праці.
2. Інший день відпочинку для кожного працівника доцільно визначати в наказі про залучення окремих працівників до роботи у вихідний день. Якщо цього не зроблено, працівник не вправі самовільно встановлювати інший день відпочинку.
Питання про строки, у які потрібно надавати інший день відпочинку як компенсацію за роботу у вихідний день, законодавчо не врегульовано. Оскільки йдеться про відступлення від правил про мінімальну тривалість щотижневого безперервного відпочинку (ст. 70 КЗпП), день відпочинку, у порядку компенсації за роботу у вихідний день, треба надавати за можливості через найкоротший відтинок часу після роботи у вихідний день. Але сторони не позбавлені права домовлятися про надання іншого дня відпочинку, приурочивши його, скажімо, до початку чи закінчення відпустки.
До речі, у коментованій справі вказано, що в колдоговорі прописано, аби відгул працівникові надали протягом найближчих 10 днів. І така норма є доцільною. Це зроблено для того, аби працівник відпрацював норму робочого часу й не було або переробітку (надурочних годин), або повністю не відпрацьованого за місяць часу.
Наприклад
Якщо працівник у серпні мав відпрацювати за нормою 21 р.дн., але додатково працював один вихідний день (+ 1 р.дн.), за який у цьому самому місяці взяв відгул (- 1 р.дн.), то в підсумку він за табелем працював той же 21 р.дн. на місяць й отримав свій повний місячний посадовий оклад (за вихідний день оплату в одинарному розмірі).
В іншому випадку, якщо відгул працівник узяв у наступному місяці — вересні, то в підсумку у серпні працівник відпрацює 22 р.дн., а тому отримає місячний посадовий оклад + оплату за один день роботи у вихідний, а у вересні працюватиме не 21 р.дн. за нормою, а 20 р.дн., що означатиме виплату зарплати пропорційно відпрацьованому робочому часу, а в підсумку це менше, аніж місячний посадовий оклад.
Схоже, така сама ситуація спіткала й позивача за розглядуваною справою. Адже із 7 по 21 червня він відгуляв, а отже — це невідпрацьований час, і оплату за вказані дні у червні він, звісно, не отримав.
3. На підставі наказу про надання працівникові дня відпочинку за роботу у вихідний день у табелі можна зробити відмітку «Ін» — інший невідпрацьований час, передбачений законодавством. Тоді цей день не оплачують, а за роботу у вихідний день проставляють фактично відпрацьовані години, які оплачують в одинарному розмірі.
Як пояснювало Управління Держпраці у Хмельницькій області, для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:
- фактичну підставу, передбачену ч. 2 ст. 71 КЗпП;
- дозвіл профспілки (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
- згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
- згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, окрім випадків тимчасового переведення без згоди працівника.
У наказі про роботу у вихідний день обов’язково зазначають:
- підставу залучення працівників до роботи;
- прізвища, імена, по батькові та посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день;
- спосіб компенсації за роботу у вихідний день кожному.
З наказом залучених до роботи у вихідний день працівників ознайомлюють під підпис. Там також можуть бути вказані дні, коли працівникам надають відгул. Якщо цього не зазначено, то для надання відгулу працівникові необхідно зафіксувати бажану дату в заяві, яку слід узгодити з роботодавцем.
Зверніть увагу!
Використання працівником на власний розсуд права на відгул вважатиметься неявкою на роботу без поважних причин, що згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП може слугувати підставою для звільнення працівника за прогул.
Працівник може отримати подвійну оплату за роботу у вихідний день, якщо цього забажає, проте скористатися відгулом він не зможе.
Микола КИРИЛЬЧУК,
бухгалтер-експерт
газети «Інтерактивна бухгалтерія»