Низка працівників, зважаючи на їхні певні трудові обов’язки, вимушені періодично виконувати роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Ідеться про керівників, педагогів, водіїв, журналістів, редакторів, бухгалтерів, працівників сільського господарства тощо. Таким особам установлюють так званий ненормований робочий день.
Тож, з’ясуймо, що це за спеціальний режим робочого часу, кому та за яких умов його можна встановлювати і які він надає переваги працівникам
Кому та коли встановлюють ненормований робочий день
Загалом єдиним документом, що регулює питання встановлення ненормованого робочого дня, є Рекомендації щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінсоцполітики України від 10.10.1997 р. № 7 (далі — Рекомендації № 7).
Надалі послуговуватимемося цими Рекомендаціями № 7, але водночас зверніть увагу, що вони не зареєстровані у Мін’юсті, тож — не мають сили нормативно-правового акта, тобто мають суто рекомендаційний характер.
Отже, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який установлюють для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.
За потреби така категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (зазвичай це 40 годин на тиждень — ст. 50 КЗпП), і ця робота не вважається надурочною. Адже міру праці в такому випадку визначають не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт, тобто навантаженням (п. 1 Рекомендацій № 7).
Як передбачено п. 5 Рекомендацій № 7, ненормований робочий день на підприємствах можна застосовувати для:
- осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
- осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
- осіб, які розподіляють час для роботи на власний розсуд.