Наше підприємство — продавець товарів є платником єдиного податку групи 3 і платником ПДВ. Після постачання товарів покупцеві ми уклали договір факторингу з банком (фактором) про заміну дебітора. Загалом було проведено такі операції:
• відвантажено товари покупцеві на суму 600000,00 грн із ПДВ;
• виписано податкову накладну на суму 100000,00 грн;
• повідомлено покупця про укладання договору факторингу;
• отримано від фактора на п/р продавця першу частину оплати в розмірі 95% від суми договору (600000,00 × 95%) — 570000,00 грн (без ПДВ);
• перераховано продавцем фактору суму депонування — 10% для покриття відсотків за договором факторингу (570000,00 × 10%) — 57000,00 грн (без ПДВ);
• нараховано фактором плату за факторингове фінансування — 33000,00 грн (без ПДВ), які погашено фактором за рахунок суми депонування;
• отримано фактором кошти від покупця — 600000,00 грн, у т.ч. ПДВ — 100000,00 грн;
• отримано продавцем від фактора на п/р решту 5% від суми договору — 30000,00 (без ПДВ);
• повернено фактором на п/р продавця залишок невикористаних сум депонування (57000,00 – 33000,00) = 24000,00 грн (без ПДВ).
У зв’язку із цим виникає декілька запитань:
1) чи має право платник єдиного податку укладати договір факторингу?
2) які суми обкладають єдиним податком у продавця?
3) чи можна виключати ПДВ із сум, отриманих на п/р від фактора з метою обкладення єдиним податком?
4) якими бухгалтерськими проводками відобразити вказані вище операції?

ВІДПОВІДЬ: Правові відносини в межах договору факторингу регульовані главою 73 (ст.ст. 1077–1086) Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) — ст. 1077 ЦКУ.

Із визначення випливає, що факторинг — це комплексний договір, елементом якого є цесія, тобто відступлення права вимоги.

Звісно, між факторингом та цесією не можна ставити знак рівності. Це окрема форма договірних відносин: факторинг — фінансова послуга, яку може надавати лише банк або інша фінансова установа. Окрім того, факторингові, на відміну від звичайного договору про відступлення права вимоги, притаманні низка ознак:

1) предметом договору є право саме грошової вимоги до третьої особи;

2) фактор передає чи зобов’язується передати в розпорядження іншої сторони грошові кошти;

3) послуга фактором надається за плату.

Утім в обліку факторингові операції відображають аналогічно відступленню права вимоги. Це означає, що й уся облікова проблематика, яка притаманна договорам цесії, актуальна також для факторингу. Тому, беручи до уваги цю обставину, перейдімо до розгляду поставлених вище запитань.

Чи дозволено єдинникам укладати договори факторингу

У роз’ясненні з категорії 108.01.02 розділу «Запитання – відповіді з Бази знань» ЗІР (zir.sfs.gov.ua) податківці зазначають:

«…укладення договору переуступки прав вимоги боргу юридичними особами — платниками єдиного податку третьої групи є механізмом розрахунку по правочину купівлі-продажу товарів (робіт, послуг) не у грошовій формі, а отже не дає права суб’єкту господарювання застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку і звітності».

Аналогічна думка ДФСУ викладена також в ІПК від 30.01.2018 р. № 316/ІПК/13-01-13-01-12, від 20.09.2017 р. № 2002/Ш/99-99-15-02-02-14/ІПК і від 15.08.2017 р. № 1602/Г/99-99-13-01-02-14/ІПК.

Отже, податківці вважають, що за договором відступлення права вимоги розрахунки відбуваються в негрошовій формі (мовляв, продавець не отримує грошей від покупця за продані товари, а гроші надходять уже за іншим договором). Водночас, як відомо, у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, аніж зазначені в п. 291.6 ПКУ (саме в ньому згадується про виключно грошову форму розрахунків), платники єдиного податку зобов’язані перейти на загальну систему оподаткування (пп. 4 пп. 298.2.3 ПКУ).