У матеріалі «Чим підтверджується право на додаткові гарантії за роботу з важкими та шкідливим умовами праці» газети № 248/2018 ми наводили перелік гарантій для осіб, які працюють у шкідливих і важких умовах праці. Серед них і підвищена оплата праці, що встановлюється працівникам, які трудяться на важких роботах, на роботах зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними та геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров’я (ст. 100 КЗпП). Перелік цих робіт має визначати Уряд. Тож, розгляньмо детальніше, як і кому встановлюють підвищену оплату праці.

Яким категоріям осіб здійснювати доплату за небезпечні умови праці

Наразі Переліку важких робіт, робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, з особливими природними географічними та геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров’я, де має здійснюватися підвищена оплата праці, Урядом не затверджено. Єдиною постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 576 затверджено Перелік робіт з важкими, шкідливими та особливо шкідливими умовами праці у будівництві, на яких встановлюється підвищена оплата праці.

Утім, як пояснювало Мінсоцполітики в листі від 18.11.2014 р. № 523/13/116-14: до затвердження Переліку КМУ в установленому порядку підвищена оплата праці за роботу зі шкідливими умовами праці може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємств. Адже це дозволено робити згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694-XII, за якою роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колдоговором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги та компенсації, не передбачені законодавством.

Однак здебільшого, аби розібратися з категоріями працівників, яким необхідно встановити доплату, роботодавцям доводиться керуватися галузевими переліками, виданими за часів СРСР, зокрема, Типовими переліками робіт з важкими і шкідливими, особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці, на яких можуть встановлюватися доплати робітникам за умови праці на підприємствах:

  • машинобудівної та металообробної промисловості (постанова ВЦРПС, Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 02.10.1986 р. № 381/22-68);
  • автомобільного транспорту (постанова ВЦРПС, Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 02.10.1986 р. № 383/22-7);
  • залізничного транспорту та метрополітену (постанова ВЦРПС, Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 02.10.1986 р. № 382/22-69);
  • хлібопродуктів (постанова ВЦРПС, Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 02.10.1986 р. № 361/22-30);
  • м’ясної, молочної та харчової промисловості (постанова ВЦРПС, Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 11.10.1986 р. № 397/23-31);
  • чорної та кольорової металургії (постанова ВЦРПС, Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 02.10.1986 р. № 384/22-75).

Зокрема на викладене вище вказує п. 2 Типового положення про оцінку умов праці на робочих місцях і порядку застосування галузевих переліків робіт, на яких можуть встановлюватися доплати робітником за умови праці, затвердженого постановою ВЦРПС, Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань від 03.10.1986 р. № 387/22-78 (далі — Типове положення № 387), відповідно до якого доплати за умови праці призначаються на робочих місцях, на яких виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт із важкими та шкідливими, особливо важкими й особливо шкідливими умовами праці, у відсотках до тарифної ставки (окладу).