Угода із самим собою: юридично-податковий квест

Як ви здогадалися, тема статті далека від психологічних тренінгів. І полягає вона в доволі розповсюдженій ситуації, коли потрібно укласти угоду між юрособою та фізособою, яка одночасно є директором цієї юр­особи. Найпоширеніші з них такі: договір оренди легкового автомобіля, що належить директору, надання поворотної фіндопомоги чи навіть взаємовідносини юрособи з директором як із підприємцем. Чи законний такий правочин, як його юридично грамотно оформити та які він матиме податкові наслідки? На ці питання наразі ми й надамо відповіді…

Питання перше: юридичне

Для прикладу, припустимо, що підприємство хоче укласти договір оренди автомобіля, власником якого є директор.

У законодавстві не встановлено обмежень можливості укладання такого правочину. Зокрема не містить заборон і Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011 р. 3206-VI.

Та є низка важливих юридичних нюансів, які необхідно взяти до уваги. Це пов’язано з тим, що директор по суті та й по закону є представником підприємства в розумінні ЦКУ. Тобто треба, аби договір не був підписаний «самим із собою», оскільки це може викликати зайві питання з боку контролюючих органів з огляду на норму ч. 3 ст. 238 ЦКУ. Відповідно до згаданої норми, « представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом» .

Буквально це означає таке: керівник від імені юрособи не може укладати із собою як фізособою договори, оскільки це прямо суперечить чинному законодавству України. Такої ж думки дотримуються й суди. Вони наголошують, що норма ч. 3 ст. 238 ЦКУ встановлює заборону на вчинення правочину, у якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.

Тому, аби мінімально убезпечити себе від таких сюрпризів, радимо доручити підписання договору (та інших документів за таким договором) іншій особі. Це зробити дуже просто — шляхом складання найпростішої довіреності на вчинення певної конкретної дії іншій особі.

Нехай вас не бентежить той факт, що директор є найманим працівником. Адже наявність трудових відносин із фізособою не забороняє укладати з нею договір за цивільним законодавством. Думку про можливість укладення такого договору з працівником підтверджує й Мінсоцполітики в листі від 06.08.2004 р. № 18-429.

Тож вдаватися до укладення договорів директора підприємства із собою як із фізособою треба з обережністю, оскільки це може спричинити зайві проблеми підприємству.

Під час податкової перевірки на підприємстві, цілком імовірно, контролерам не сподобається такий договір. У свою чергу, вони, як відомо, мають право ініціювати визнання його недійсним у судовому порядку з підстав недотримання норм законодавства (тієї ж таки ст. 238 ЦКУ). Які це може мати наслідки, здогадатися неважко…

Насамперед ст. 216 ЦКУ визначено, що в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Та це ще не все, адже в разі визнання такого договору недійсним довести законність руху коштів за таким договором, віднесення сум до податкових витрат підприємства буде мало ймовірно. Тому, найімовірніше, податківці забажають виключити витрати за цим договором зі складу податкових витрат зі всіма відповідними наслідками.

Щодо судової практики стосовно такого питання

Судова практика з такого питання доволі багата. Згадаємо серед іншого постанову ВСУ від 16.05.2011 р. у справі № 3-31гс11. Суть справи проста: у ній беруть участь три сторони: банк, концерн і товариство. Між Товариством і Банком укладено іпотечний договір, за умовами якого Товариство, виступаючи поручителем Концерну, передало в іпотеку Банку належне йому нерухоме майно. Товариство просить визнати такий договір укладеним з порушенням вимог чинного законодавства. Оскільки правочин був підписаний від імені Товариства особою (голова правління Товариства), який одночасно обіймав посаду генерального директора Концерну та в інтересах якого й було укладено спірну угоду.

Суд дійшов висновку, що порушення в такому випадку не було, оскільки відповідно до ст. 238 ЦКУ представник не може вчиняти правочину від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Отже, зазначена норма встановлює заборону на укладення правочину, у якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів. Водночас спірний договір хоч і був укладений в інтересах Концерну, проте сторонами в ньому є Банк і Товариство. У зв’язку із цим висновок суду касаційної інстанції про те, що спірна угода не відповідає вказаним положенням ЦКУ, є безпідставним. Схожого висновку дійшов суд і в постанові ВГСУ від 17.11.2010 р. № 34/233.

Щодо виникнення суперечностей під час «пере­доручення підписання договору ЦПХ»… Якщо в однієї зі сторін виникнуть претензії, і справа потрапить до суду, передоручення не врятує. Свідчення тому — постанова ВГСУ від 28.02.2008 р. у справі № 7/40. У ній суд зазначив таке: «Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується, що від імені відповідача, СГТОВ ім. Фрунзе, в угоді купівлі-продажу від 27.12.2004 року як представник діяв директор Ц. М. Я. Ця ж особа, як голова ФГ «Цибулькове», мала право діяти без доручення як представник позивача (за виданим ним дорученням виконання своїх обов’язків він доручив члену господарства Д. В. І.) (т. 1 а. с. 13 пункти 8.1, 8.2 Статут ФГ «Цибулькове»). Отже, Ц. М. Я. виступав одночасно представником обох сторін договору купівлі-продажу, оскільки він лише передоручив виконання своїх обов’язків як представника юридичної особи іншій особі. Незважаючи на те що СГТОВ ім. Фрунзе не заявляв таких підстав визнання угоди недійсною як суперечність її змісту ЦК України (ч. 1 ст. 203 ЦК України), суд, встановивши дійсні обставини щодо укладення цієї угоди, мав право по п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України визнати недійсним пов’язаний з предметом первісного позову договір, який суперечить законодавству».

Як бачите, важливо, аби довіреність іншій особі на право підпису договору, надавалася не від директора, а від підприємства. У протилежному випадку знову матимемо порушення ч. 3 ст. 238 ЦКУ.

Далі — декілька слів про податкові наслідки укладення такого договору…

Питання друге: податкове…

Суму оренди за фактом нарахування відносять до витрат залежно від того, з якою метою використовують даний транспортний засіб (п. 153.7, пп. 138.1.1, п. 138.8.5, пп. «в» п. 138.10.2, пп. «д» 138.10.3, пп. «б» п. 138.10.4 ПКУ). Водночас варто взяти до уваги той факт, що відповідно до п. 14.1.159 ПКУ директор і підприємство — пов’язані особи згідно з нормами податкового законодавства, що відповідним чином впливає й на оподаткування (наприклад, якщо орендна плата на майно буде на 20% більша за звичайні ціни, то до податкових витрат буде віднесена сума не більше звичайної ціни, керуючись п. 153.2.2 ПКУ):

«Витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги)».

Щодо витрат на утримання автомобіля, узятого в оренду в директора, варто пам’ятати таке: підприємство має утримувати такий транспортний засіб у належному стані й нести витрати, пов’язані з його використанням (ст. 801 ЦКУ). Це ж стосується й витрат, пов’язаних і зі сплатою податків та інших платежів.

Пам’ятайте!

Якщо фізична особа здає власний транспортний засіб в оренду, на підприємство покладається обов’язок утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб.

Софія ВОЙЦЕХОВСКІ,

юрист
газети «Інтерактивна бухгалтерія»

ДОВІРЕНІСТЬ

«14» лютого 2013 р.   місто Київ   № 12/34

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромашка», код ЄДРПОУ 87328731, місцезнаходження за адресою: місто Київ, вулиця Прорізна, 1, зареєстроване 14.04.2012 року Києво-Святошинською районною радою (далі — «Товариство»), в особі директора Гавриша Полонія Яковича, який проживає в м. Києві, вул. Терешкова, 14. кв.45, і діє на підставі Статуту, цією довіреністю уповноважує фінансового директора ТОВ «Ромашка» Кравчука Омеляна Арсеновича (паспортні дані: серія СВ № 165875, виданий Дарницьким РВ УМВС у м. Києві від 16.08.2001 р.), який проживає в м. Києві, вул. Тополева, 3, кв. 1

УЧИНИТИ НАСТУПНІ ПРАВОЧИНИ від імені Товариства:
УКЛАСТИ від імені Товариства договір оренди транспортного засобу (автомобіля) на користь Товариства.
БУТИ ПРЕДСТАВНИКОМ Товариства перед усіма фізичними та юридичними особами із зазначеного питання.

Для виконання цієї довіреності Кравчуку Омеляну Арсеновичу надаються такі права: право обирати виробника, марку, модель автомобіля, особу орендодавця й інші істотні умови договору оренди, підписувати від імені Товариства договір оренди транспортного засобу (автомобіля) та інші документи на виконання даного договору, виконувати всі інші юридично необхідні дії, пов’язані з виконанням цієї довіреності.

Підпис Кравчука Омеляна Арсеновича посвідчую ___________________________
Дана довіреність дійсна до 18.02.2014 р.

 

Директор ТОВ «Ромашка»    Гавриш     /П. Я. Гавриш/                                                                        (14.02.2013 р.)

МП